Гостра поворотка
Оксана ніколи не жила сама. Спочатку — з батьками, потім вийшла заміж, а через два роки з чоловіком народила доньку Марічку.
Навіть коли від неї пішов чоловік, деякий час вони з донечкою жили удвох. А потім вона залишилася зовсім одна. Блукала порожньою хатою і не знала, навіщо жити. Життя розсипалося, попереду мерещилася самотня старість і забуття.
Вона не розуміла — що пішло не так? Вони з Богданом майже не сварилися. Так, дрібниці. Вона не набридала, пускала його до друзів, дбала про порядок. У холодильнику завжди стояв казанок борщу, а на плиті чекала вечеря.
Після пологів Оксана залишилася стрункою. Пишних форм у неї ніколи не було. Грудь трохи збільшилася під час вагітності, до радості Богдана, але після годування повернулася до колишнього розміру. Та ж через це ж не розлучаються! Усі казали, що вони з Богданом — ідеальна пара.
Звичайно, Оксана не сліпа — помічала, що чоловік останнім часом змінився. Ні, після роботи не затримувався. Але став більше дбати про себе. Вибирати краватки до сорочок, зробив модну стрижку.
— Чому ти не носиш спідники? — якось спитав він.
— Як то не ношу? Ношу, у свята, — здивувалася Оксана.
Раніше його ніколи не цікавило, у що вона вдягнена.
— Бліда я сьогодні? Погано почуваєшся?
— Я завжди така. Чого причепився? — спалахувала Оксана.
Одного разу вона все ж нафарбувалася, наклала рум’яна й так пішла на роботу.
— Змий, тобі не личить, — кинув чоловік, коли побачив її ввечері.
— А на роботі мені весь день робили компліменти, — образилася Оксана, але послухно змила макіяж.
— Думала, тепер ти кожен день такою гарною приходитимеш, — сказала колега наступного дня.
— Чоловіков не сподобалось.
— Просто він зрозумів, що якщо ти так виглядатимеш щодня, він збожеволіє від ревнощів, — зауважила колега. Оксана мовчала.
Одного разу подзвонила подруга й запросила на каву після роботи. Соломія була яскрава й ефектна, але це не заважало їм дружити зі школи.
— Як тобі вдається без дієт залишатися такою стрункою? Я мушу себе у всьому обмежувати, інакше розпущуся, як тісто, — зітхнула Соломія.
— Не скромничай. Хлопці шиї ламають, коли ти проходиш, — засміялася Оксана.
— І на тебе дивилися б, якби ти давала їм хоч якийсь шанс. У тебе гарні ноги, гріх ховати їх у штанах. Тобі б підійшла спідниця-олівець. Давно пора постригтися, перефарбуватися. Гадаю, рудий колір тобі личитиме. Займися собою, нарешті. А то виглядаєш, як пенсіонерка.
Оксана зрозуміла: Соломія не просто так її критикує.
— Соломіє, що я тобі зробила? Ти ж завжди казала…
— Мало що я казала, — перебила Соломія. — Не дивись так. — Вона відвела погляд. — Пробач. Бачила твого Богдана з молодою дівчиною. Такий ніжний кіт, років двадцяти. Він на неї так дивився…
Оксана заплющила очі й заперечно закрутила головою.
— Замовкни!
— Оксанко, я не хотіла тебе образити. Але ти стільки років в одному образі, не змінюєшся. У чоловіка очі є. Від твого нудного вигляду зуби болять.
— Неправда! — Оксана встала й швидко пішла до виходу.
Дома вона довго сиділа на краю ванни, дивлячись на плитку.
— Мамо, тато прийшов, — гукала за дверима Марічка й стукала.
Оксана помила обличчя й вийшла. Марічка пішла до своєї кімнати, а чоловік сидів на кухні, склавши руки на столі, як слухняний школяр.
— Пробач, вечерю не встигла приготувати. З Соломією на каву ходили, — вибачливо сказала вона.
— Я не хочу їсти. Значить, ти все знаєш, — сказав Богдан.
— Що я маю знати? — спитала Оксана, хоча одразу зрозуміла, про що йдеться. «Значить, Соломія не брехала», — подумала вона.
— Я кохаю іншу жінку. Намагався боротися, але це сильніше за мене. Розумію, вона вдвічі молодша, але не можу без неї. Пробач. Зараз зберу речі й піду.
Оксана не стала його зупиняти. А потім її зрадила й Марічка. Вона часто ходила до батья. Оксана не заважала, аж поки донька не почала приносити подарунки. Молода пасія чоловіка дарувала його доньці футболки й короткі спідники з блискітками, косметику й залишки парфумів.
— Дивись, що мені Аліна подарувала! — хизувалася донька. — Вона така класна! Мені личить?
— Тобі не треба туди ходити й брати подарунки, — чітко сказала Оксана.
— Чому?
— Бо вона відібрала в тебе батька!
— Та й що? Вона молода й весела, а ти… Нудна зануда. Правильно, що тато від тебе пішов, — зі слізьми сказала Марічка.
Далі — більше. У доньки з’явилися нові слова, вона пофарбувала пасма волосся в зелений і рожевий, почала сильно фарбувати очі й губи. Вчителі писали в щоденнику зауваження: грубить, прогулює.
Але легПроходячи повз дзеркало, Оксана усміхнулася — нарешті вона зрозуміла, що щастя було поруч усе цей час, просто треба було наважитися його побачити.
