Мати приїжджає? Відміняй! У нас буде моя колишня!
Соломія стояла у плити, коли по кухні розійшовся аромат запеченого м’яса та приправ. Це був один із тих рідкісних вечорів, коли в неї знайшовся час приготувати щось більше, ніж просту яєчню. Втомлено витерла чоло, обернулася й гукнула:
— Віталій, ти пам’ятаєш, що завтра до нас приїжджає моя мама?
За секунду у дверях кухні з’явився він — з розкуйовдженим волоссям і сонними очима.
— Яка ще мама? — витріщив він очі. — Ти мені щось казала?
— Так! Кілька днів тому! — Соломія насупилася. — Ми ж домовились, що вона приїде у неділю.
Віталій раптом занервував і випалив:
— Відміняй. Їй завтра не можна. Ніяк.
— Це ще чому? — насторожилась вона.
— Завтра приїжджає… Ярина.
— Яка ще Ярина?
— Ну… моя колишня, — видихнув він.
У кімнаті повисла мертва тиша. Потім її перервав кашель Соломії, яка не знала — сміятися чи кричати.
— Ти серйозно? Хочеш, щоб завтра у нас жила твоя колишня? Саме тоді, коли приїде моя мама?
— Та ти не так зрозуміла! Вона не житиме, просто переночує! У неї з хлопцем сварка, а йти нікуди. Лише на пару днів, чесно. Ми з нею давно розійшлися, ти ж знаєш! Ярина — просто людина в біді!
— А ти не думаєш, як це виглядатиме? Мама приїде, а тут твоя «подруга» з минулого по хаті ходить. Чудовий спектакль!
— Скажемо, що вона твоя подруга. Ти ж у мене актриса — повірять!
Соломія закатила очі, але глибоко всередині вже уявляла, як ця Ярина з’явиться і з порогу назве її господинею. Було гидко, але цікаво.
Ввечері подзвонив дзвінок. На порозі стояла Ярина — висока, впевнена, з модною стрижкою та сумкою з бутика. Вона глянула на Соломію, оцінюючи.
— Ага, значить, ти його офіційна? Зрозуміло… Ну нічого, я на пару днів — не бійся, чоловіка твого не заберу.
Соломія стрималась. Лише процедила:
— Кімната праворуч, завтра моя мама приїде — не крутись зайвий раз.
Ярина зайшла, а Соломія пішла на кухню, де їжа вже починала холодніти.
— Ярино, будеш із нами вечеряти?
— Звісно! А у тебе пиріг? Тільки не кажи, що сама пекла. Це ж куплені коржі та варення, так?
— Можеш не їсти, — різко відповіла Соломія, але губи трішки посміхнулись.
Ярина, не втрачаючи темпу, раптом запропонувала:
— А хочеш, я навчу тебе справжньої випічки? Моя бабуся була кухарем, я змалку біля плити.
Так почався вечір, який обидві запам’ятають. До ночі жінки балакали, як старі подруги, обговорювали чоловіків, рецепти й навіть моду. Соломія вперше відчула, що вона не просто «дружина», а жінка, яка може вражати. Ярина виявилась не ворогом, а союзницею.
Вранці Ярина пішла на роботу, а в двері постукала мама Соломії — Наталія Опанасівна. З порогу запах свіжої домашньої буженини вразив її.
— Ти це сама? — очі матері округлились. — Не сподівалась…
Соломія лише кивнула, ледве стримуючи гордість. Вона знала, кого треба дякувати — ту саму «колишню».
Ввечері подзвонила Ярина:
— Соломіє, я сегодня вдома. Ми з Олегом помирились. Дякую тобі за сукню та підтримку. Він очманів, коли побачив мене на прийомі — сказав, тепер братиме мене на всі ділові зустрічі. Контракт ми теж підписали, до речі. Ти класна. Завтра заїду за речами — і обійму тебе як подругу!
Соломія поклала трубку й подивилась на Віталія:
— Знаєш, ти мав рацію. Вона справді гарна людина. І, мабуть, тепер я знаю, хто я є. Не просто дружина. А господиня. І жінка, яка може дарувати щось іншим.
— Ну, якщо ти ще й з Яриною подружилась — то я вже й не розумію цей світ! — розвів руками Віталій.
— Просто не заважай, — успіхнула Соломія, — і все буде добре.
