Олена й Дмитро сиділи за святковим столом, сяючи від щастя. Їх весілля гуло на всій: гості танцювали, тости лилися рікою. Після свята молодята вирушили у невелику подорож — подарунок від батьків Олени. Житло в них уже було: затишна хатка, що залишилася від бабусі Олени. Невелика, але своя, у гарному районі, з ремонтом — для двох якраз. Повернувшись з подорожі, вони піднялися до своїх дверей із валізами. Дмитро вставив ключ у замок, але раптом завмер: двері були замкнені зсередини. Хтось був у їхній хаті! Він здивовано глянув на Олену, натиснув дзвінок, і коли двері відчинилися, обоє застигли від здивування.
На порозі стояв Тарас Григорович, батько Дмитра. «Тату? — вирвалося у Дмитра. — Ти що тут робиш?» Олена, ще не оговтавшись, помітила, що Тарас Григорович виглядає втомленим, з погаслим поглядом. «Посварилися ми з Ганною, — зітхнув він. — Можна в вас переночую?» Олена збентежилась, але кивнула: «Звичайно, Тарасе Григоровичу, заходьте». У хаті пахло локшиною з м’ясом — батько Дмитра встиг приготувати вечерю, знайшовши продукти у морозилці. «Знав, що ви сьогодні повернетесь», — соромливо додав він.
Олена й Дмитро одружилися після року знайомства. Весілля було галасливим, і Олена уже знала всю родину чоловіка: Тарас Григорович, його батько; Ганна Іванівна, мачуха, яка прийшла в сім’ю, коли Дмитру було сім; дві тітки, сестри батька, Наталка й Мар’яна; та дві зведені сестри Дмитра, Софійка й Катруся. Сестри, обидві вагітні, бурчали на весіллі, заздрячи веселощям гостей, адже їм довелося сидіти тихо й пити сік. Олена намагалася бути ввічливою, але відчувала напругу: Ганна з дочками завжди трималися осторонь, наче Дмітро був їм чужим.
За вечерею Тарас Григорович розповів, що сталося. Софійка, старша дочка Ганни, народила передчасно. Дитина здорова, але чоловік Соні їй зрадив, і вона пішла від нього, повернувшись до матері. Ганна вимагала від Тараса грошей на коляску й ліжечко, звинувачуючи його, ніби він зобов’язаний утримувати онуку. «Я не дід, — гірко сказав Тарас. — А вона мене з дому вигнала. Картку мою забрала, поки я спав». Олена слухала, відчуваючи, як усередині росте обурення. Ганна завжди була владною, але це вже занадто.
Дмитро насупився: «Тату, а ти картку заблокував?» Тарас Григорович похитав головою: «Не подумав… Вона й раніше брала». Олена переглянулася з чоловіком. Вони знали, що Ганна здає свою квартиру, але живе в будинку Тараса, який частково належить Дмитру — спадщина від його покійної матері. «Вона ще й твою хату хоче, — продовжив батько. — Просила, щоб ти, Дмитре, відмовився від своєї частки». Олена аж ахнула: «Як це? Та ж це твоє, Дмитре!»
Наступного дня Ганна подзвонила Дмитру. «Ти дорослий чоловік, — почала вона. — Переїхав до дружини, от і розширюйтесь. А свою частку залиш батькові, тобі вона ні до чого». Дмитро холодно відповів: «Це спадщина від мами. Я нічого не віддам». Ганна перейшла на погрози: «Якщо не допоможеш Соні й не віддаси частку, я розлучуся з Тарасом!» Дмітро лише усміхнувся: «Це найкраще, що ти можеш зробити».
Він повернувся до батька й запитав прямо: «Тату, ти щасливий з нею?» Тарас Григорович завагався, але потім зізнався: «Вона мене використовує. Я втомився». Дмітро запропонував план: оформити договір дарування, переписавши будинок повністю на нього. «Якщо Ганна залишиться, отже, ти їй важливий. Якщо ні — її вибір». Тарас погодився, і наступного дня вони оформили документи. Олена підтримувала чоловіка, хоч і хвилювалася: «А якщо влаштує скандал?» Дмітро знизав плечима: «Нехай спробує».
Коли Ганна дізналася, вона вдерлася в хату, де ще гостював Тарас. «Як ти міг?! — кричала вона. — Вони тебе обдурили!» Тарас спокійно відповів: «Ти сама хотіла будинок. Тепер він у Дмитра. А в тебе є свій. Якщо я тобі не потрібен, іди». Ганна, зрозумівши, що втратила контроль, зібрала речі й пішла, кинувши: «Ти ще пошкодуєш!» Але ніхто не шкодував. Розлучення пройшло швидко — ділити було нічого.
Будинок залишився Дмитру, а Тарас Григорович оселився з сином і невісткою. Олена наполягла: «Це твій дім, Тарасе Григоровичу. Ми родина». Пізніше, коли в них з’явилися діти, вони взяли іпотеку й переїхали у нову квартиру, залишивши стару батькові. Ганна намагалася повернутися, але Тарас був непохитний. «Я нарешті вільний», — сказав він одного разу за вечерею, і Олена посміхнулася. Їхня родина стала ще міцнішою, а Ганна залишилася з тим, що вибрала — порожніми амбіціями.
