Жарт не вдався
Жвава й весела Ганнуся не могла і дня прожити без жартів. У школі постійно кепкувала, університеті грала в КВК. І хлопців обирала лише тих, що вміли сміятися.
— Ганнусю, що це ти так часто міняєш парубків? — якось спитала подруга з університету. — Один, другий, а дивлюся — вже з третім балакаєш.
— Оленко, ти ж знаєш, для мене головне — почуття гумору. Сама ж не витримаю без жартів. А оті… Степан наче з каменя, не посміхнеться, а Дмитро — пальцем кинь, так і регоче. Це вже занадто, — пояснювала вона.
— Довго шукатимеш, поки знайдеш ідеального, — усміхнулася Оля.
— Люблю посміятися. І щоб хлопець поряд був такий самий, — говорила Ганнуся.
— Та життя — не жарт, — серйозно відповіла подруга. — Мені, наприклад, подобаються спокійні хлопці.
— Ми з тобою різні, Олю. Мені до вподоби ті, хто вміє сміятися й над собою. Головне — щоб жарти були без образ.
Ганнуся обожала першоквітневі жарти. В університеті й на роботі вона постійно когось розігрувала. Сама ж завжди впізнавала жарт, якщо над нею глузували. Такі вже були в неї характер і хист.
Зустрічалася вона з хлопцями, але Степан був похмурий, навіть кумедний анекдот міг сприйняти за образу. Дмитро спочатку здавався веселим, але потім виявилося — його гумор поверхневий.
**Розставання**
Коли вона зустріла Ярослава, здалося — нарешті той самий. Разом сміялися, дивилися гумористичні шоу. Отже, першого квітня вона сховалась за дверима й з криком «Бу!» вистрибнула на нього. Ярослав не злякався, але вона чекала «відповідки».
Проте він не пожартував у відповідь. Зате через день, коли Ганнуся несла каву з шоколадкою, він кинув їй під ноги пластмасову змію — настільки схожу на справжню, що вона аж підскочила. Підліток вилетів, кава розлилася.
— Ти що робиш? Я могла обпектися! — скрикнула вона.
— Та це ж «відповідь», — спокійно сказав Ярослав. — Не думав, що ти так лякаєшся.
Вони посварились, але потім помирились. Але через місяць він «пожартував» знову — цього разу зі справжньою неотруйною змією. Коли вона поповзла до неї, Ганнуся аж зіскок— Забирай свою змію й речі, йди геть — і цього разу я серйозна, — сказала вона, і так вони розійшлися, адже справжній жарт ніколи не має бути страшним.
