Оксана була закохана. Та не пощастило їй з заміжжям. Досиділа в дівках аж до тридцяти років, а далі вирішила — годі, треба знайти собі чоловіка.
Що Богдан одружений, спершу вона не знала. Але потім він і сам перестав приховувати, як тільки зрозумів, що дівчина до нього прив’язалася. Однак Оксана й словом його не докорила. Натомість лаяла саму себе за ці стосунки та за свою слабкість до нього. Відчувала себе неповноцінною, адже не знайшла собі нареченого вчасно, а час ішов. Хоча, якщо подивитися — дівчина була непогана: не красуня, але миловидна, трохи пухкенька, що, мабуть, додавало їй віку.
Стосунки з Богданом були безперспективні. Бути коханкою Оксані не хотілося, але й кинути його вона не могла. Лячно було залишитися самій.
Одного дня до неї нагрянув рідний брат Ігор. Завітав у місто проїздом у відрядження. Забіг до сестри на кілька годин, давно не бачилися. Обідали на кухні, базікали, як у дитинстві, про те й про се, про життя теперішнє. Розповіла Оксана братові про своє кохання. Розповіла все, як є, трохи поплакала.
Раптом завітала сусідка, покликала Оксану до себе — оцінити нові покупки. Дівчина відлучилася на двадцять хвилин. Саме тоді дзвінок у двері. Ігор піш відчиняти, думав, що сестра повернулася, адже двері не зачиняли… На порозі стояв Богдан. Брат одразу здогадався, хто це. Богдан збентежився, побачивши в Оксани у квартирі здоровенного чоловіка у спортивках і футболці, що жував бутерброд з ковбасою.
— Оксана вдома? — не знайшовся більше ні про що спитати Богдан.
— У ванній, — миттєво збагнув Ігор.
— Вибачте, а ви їй хто? — не міг отямитися Богдан.
— А чоловік я її. Цивільний. Поки що… А ви з якою метою цікавитесь? — Ігор підступив ближче і вхопив Богдана за комір. — Не той самий одружений фатюй, про якого мені Оксана розповідала? Слухай сюди. Якщо ще раз тебе тут побачу, то зі сходів зіпхну, зрозумів?
Богдан, вирвавшись із братового хвату, швиденько подався донизу.
Незабаром повернулася Оксана. Ігор розповів їй про візит «друга».
— Що ти наробив? Хто тебе просив? — заплакала Оксана. — Він більше не повернеться.
Вона сіла на диван і сховала обличчя в долонях.
— Так, більше не повернеться, і це добре. Годі розводити соплі. Ось у мене для тебе чоловік є — відмінний варіант. У нашому селищі вдівець. Жінки після смерті дружини йому спокою не дають, а він поки всіх відшиває. Ніби ще сам хоче побути. Ось що. Після відрядження я знову до тебе заїду, будь готова. Потім разом до селища. Познайомлю вас.
— Як так? — здивувалася Оксана. — Ні, Ігорку, я так не можу. Невідомий чоловік. І чого це я раптом приїду… Соромно. Ні.
— Соромно з чужим чоловіком спати, а не з вільним познайомитися. Ніхто тебе до нього в ліжко не тягне. Поедемо, кажу тобі, адже у Люби моєї день народження.
Через кілька днів Оксана з Ігорем вже були в селищі. Дружина Ігоря, Люба, накрила стіл у саду біля лазні. На сімейне свято прийшли сусіди, друзі та товариш Ігоря — вдівець Андрій. Сусіди давно знали Оксану, а з Андрієм вона бачилася вперше.
Після душевних посиденьок Оксана повернулася до міста. У душі вона відзначила, що Андрій був дуже тихий, скромний. «Мабуть, ще по дружині сумує. Бідолаха. Мало таких чуйних», — подумала вона.
За тиждень, у вихідні, у двері подзвонили. Оксана нікого не чекала. Вона відчинила — і оНа порозі стояв Андрій з пишним букетом волошків у руках і сором’язливо посміхався.
