Після смерті батька Олеся перетворилася на тінь у власному домі — її терпіли, але ніколи по-справжньому не любили.
Матичуха, Ганна, була холодною й розрахунковою жінкою, одержимою соціальним статусом. Хоча вона успадкувала все після чоловіка, вона не могла змиритися з тим, що Олеся — добра, граціозна й таємно шанована багатьма — досі жила під її дахом.
Видати дівчину за жебрака — ось що придумала Ганна, щоб остаточно принизити падчерку.
Не просто за будь-якого бідолагу, а за обірваного волоцюгу, якого вона помітила біля ринку: одяг у латках, волосся збите, від нього пахло вулицею. Вона щедро заплатила йому за гру.
«Тобі треба лише прийти до церкви, промовити слова — і зникнути, — скривилася вона. — Усе місто буде сміятися з неї».
На її подив, чоловік лише кивнув і погодився.
Коли Олеся дізналася, вона плакала в подушку.
«Або виходиш за нього, — прошипіла Ганна, — або ти й твій хворий брат опинитеся на вулиці. Батько не залишив тобі нічого».
Зламана, але рішуча, Олеся погодилася — заради брата.
У день весілля церква була переповнена — не доброзичливцями, а цікавими, які чекали на її приниження. Олеся стояла у вишуканій сукні, стискуючи кулаки, а Ганна сиділа на першому ряді, задоволено посміхаючись.
Раптом важкі двері відчинилися.
Толпа зашуміла, коли до церкви увійшов той самий волоцюга — брудний, з розкуйовдженим волоссям, у ледве цілих черевиках.
Але Олеся побачила те, що ніхто інший не помітив — його очі.
У них не було ні сорому, ні страху. Лише спокій і впевненість.
Він підійшов до неї, взяв за тремтячу руку й прошепотів: «Довірся мені».
Його голос був тихим, але твердим, і в Олесі забилося серце.
Коли священик запитав, чи є заперечення, все змінилося.
Чоловік обернувся до натовпу. «Мене звуть не так, як ви гадаєте, — проголосив він. — Я — Богдан Коваль, власник мережі «Ковальська Сталь». Останні півроку я жив під виглядом бідняка».
Церква вибухнула шепотом.
Злий усміх Ганни зник.
«Ви заплатили мені, щоб принизити падчерку, — продовжив Богдан. — Але ви не знали, що я працював волонтером у притулку, де Олеся допомагає. Саме там я зустрів її — і дізнався про ваш підлий план».
Олеся широко розплющила очі. «Ти знав?»
Він кивнув. «Вона думала, що виходить за жебрака, але насправді — за чоловіка, який побачив її серце ще до того, як вона дізналася моє ім’я».
«Брехня! — вигукнула Ганна. — Він не мільйонер!»
Богдан махнув у бік дверей. «Мій адвокат чекає з доказами — документами й записами, де ви пропонуєте мені гроші за цей фарс».
«Ти записав її?» — скрикнула Олеся.
«Так, — відповів він. — Як тільки вона запропонувала мені купити мою мовчанку, я зрозумів: це не просто жорстокий жарт, а справа честі».
Ганна закричала: «Я не її мати! Вона роками жила на гроші мого чоловіка!»
Але натовп уже перейшов на бік Олесі.
Богдан промовив спокійно, але рішуче: «Ви виводили гроші зі спадщини батька Олесі — ті, що належали їй і братові, — на офшорні рахунки».
«Це брехня!» — захиталася Ганна.
«Відповідатимете перед законом, — сказав Богдан. — Але сьогодні — про правду».
Він повернувся до Олесі і промовив тихо: «Я не так уявляв цей день, але коли дізнався про все, не міг піти. Я мав тебе захистити».
Сльози блиснули в її очах. «То… це було правдою? Все?»
Він усміхнувся. «Я закохався в тебе, коли ти віддала свою куртку замерзлій дитині, коли віддала свої єдині черевики, коли посміхнулася мені, наче я мав значення. Я любив тебе ще до того, як ти дізналася моє ім’я».
З кишені він дістав маленьку шкатулку з простим, але витонченим перснем.
«Я прийшов сюди у вигляді бідняка, але сьогодні прошу тебе вийти за мене — не з жалю, не заради вигляду, а тому що хочу прожити з тобою життя».
Світ навколо неначе зник.
«Так, — прошепотіла Олеся.
Священик усміхнувся. «Тоді продовжимо».
Рік потому
Газети гули: «Олігарх одружився з колишньою прибиральницею!», «Матичуху засудили за шахрайство», «Богдан і Олеся: історія кохання року».
Але для Олесі справжнє щастя було не в заголовках. Воно — у теплому сміху на їхній кухні, де Богдан розводив борошно, готуючи мли
