Родинний тест — не склеїлось
Оксана нервово розмішувала молоко у дитячій каші, поки Ярик намагався з кубиків збудувати «найвищу у світі вежу». За столом покликувала свекруха Марія Степанівна — сивоока, гостроязична, у халаті з вишитими півнями.
— Глянь-но, брівки в нього знову наче пінцетом вищипані, — буркнула вона, розглядаючи онука, — ані жодної нашої риси! Хоч би вушко татове перейняв.
— Татусю, та подивися на мене, я ж теж не копія Андрія, — усміхнулася Оксана, відставляючи мисочку. — Гени — хитра річ.
— Хитра не хитра, а дивна, — махнула рукою свекруха і пішла на кухню по другий чайник.
Оксана глибоко вдихнула: «Терпимо. До суботи залишилося чотири дні». У суботу у Марії Степанівни ювілей — шістдесят. Оксана задумала свято-примирення: ресторан «Калиновий гай», оркестр ретро-музики, торт з фонтаном і — головне! — путівка у карпатський санаторій «Сосновий гай» на три тижні. «Відпочине — і перестане чіплятися до схожості», — мріяла невістка.
Ввечері Оксана перевіряла витрати, коли Андрій заглянув у кабінет:
— Я замовив мамі альбом зі старими фото, до суботи надрукують.
— Чудово! Тільки мовчи, нехай плаче від зворушення.
— Слухай, не бери до серця її слова, — попросив він, — вона добра, просто язик як бритва.
— Я знаю. Але якщо вона ще раз про «не схожий» — я вибухну.
Андрій поцілував Оксану у маківку і пішов перевіряти уроки сина.
Ранок четверга приніс кур’єра. Дівчина у жовтій куртці вручила Оксані коробку без написів.
— Вам. Підпишіть тут.
Оксана взяла посилку і поклала її у вітальні до інших подарунків: шовковій хустці у коробочці, пакету з ялиновим медом, конверту з путівкою. Пакування залишала на п’ятницю — сюрприз мав бути ідеальним.
Суботній полудень палав березневим сонцем. У холі «Калинового гаю» пахлоВітальня наповнилася сміхом, а серце Марії Степанівни — теплом, адже тепер її родина була більшою, ніж коли-небудь.
