Не наша наречена: як мати зруйнувала щастя сина
Соломія нервувала, поправляючи комір блузки, стоячи перед старою п’ятиповерхівкою у центрі Чернівців. У руках — букет для майбутньої свекрухи та коробка домашнього медовика. Сьогодні було знайомство з матір’ю її нареченого — Дмитра. День, від якого залежало багато. І, як з’ясувалося згодом, недаремно вона хвилювалася…
Надія Степанівна, мати Дмитра, зустріла їх суворо, але ввічливо. Квартира — простора, охайна, з відтінком старомодної стриманості. На столі — салати, домашня ковбаса, соління. Видно, готувалася. Але погляд видавав її справжні почуття — холод, недовіру, оцінливе зневажання.
— Ну що, Соломіє, а чим ти займаєшся? Звідки твої батьки? Як з житлом, доходами, планами? — запитання сипалися одне за одним. Дівчина намагалася відповідати спокійно, стримано.
Але напруга зростала. Коли в кімнаті запанувало незручне мовчання, Надія Степанівна раптом сказала:
— Дмитрику, піди, допоможи на кухні, там вареники залишилися.
— Добре, мамо, — слухняно відповів він.
Вони вийшли, але Соломія чітко почула голос Надії Степанівни з кухні. Спочатку шепіт, потім — голосніше.
— Ти що, з глузду з’їхав? Така нахабна, самовпевнена. Я її в кав’ярні бачила — хазяйкувала! Це тобі дружина? Ти ж успішний, бізнес свій маєш, а вона тягне тебе до себе! На околицю, у хату! Що вона тобі дасть? У тебе квартира, авто, статус! А вона що?
Серце Соломії билося, як дзвін. Руки стали льодяними. Вона встала, мовчки надягла пальто і вийшла. Без сліз, без істерики. Лише холод у грудях і тихе «усе зрозуміло».
З Дмитром вони познайомилися у кав’ярні. Він часто приходив за десертом для себе та матері. Одного разу саме Соломія стояла за касою. Між ними миттєво промайнуло щось — погляд, усмішка, кілька слів.
— Мамі з горіхом, мені з вишнею, і коробочку тістечок. А вас можна запросити на вечірню прогулянку?
— Сьогодні не вийде, я до пізнього на роботі. Може, іншим разом.
Через півроку він зробив пропозицію. Виявилося, що він володіє невеличкою мережею кафе — бізнес, який залишила йому мати. Вона починала, він розвивав. Працював не соромлячись — міг і підлогу вимити, і при касі постояти.
— У мене все просто, — казала Соломія. — Мама, бабуся, сестра. Хата — велика, дісталася від діда. Там і живемо.
— А я з мамою. У нас трикімнатна. Думаю, ти переїдеш до нас.
— Ні. Я не покину бабусю. Можемо знайти щось спі— Але після важких роздумів вона зрозуміла, що іноді любов — це не тільки відданість, а й вміння сказати «ні» заради свого щастя.
