**НЕВДЯЧНА**
Оленко, ми хочемо їсти! Годі вже в ліжку валятися! роздратовано гримкнув чоловік.
Голова тріскала, горло палило, ніс не дихав. Спробувала підвестися тіло, наче з вати. Не дивно, що захворіла.
Цілий тиждень пекло сонце, а вчора ввечері пішов сніг із дощем. Весна Таксі викликати не виходило у таку погоду й не дивно. Довелося їхати з роботи маршруткою. Тридцять хвилин чекала на переповнений автобус, ледве втиснулася. Потім ще й від зупинки пішки йти довго.
Хоча вона просила чоловіка забрати її по дорозі.
Оленько, ми з Дениском заїхали до мами. Повернемося пізно, відписав Віктор.
Як завжди
У підсумку Олена дісталася додому пізно, мокра та змерзла.
Подивилася на годинник восьма ранку. Субота.
Вітю, принеси, будь ласка, градусник! попросила жінка.
Ти що? Захворіла? здивувався Віктор. А як же сніданок?
Зробіть самі? ледве промовила вона.
Як самі? не зрозумів чоловік. А Денис?
Хлопцеві вже десять! І ти дорослий чоловік. Приготуйте яєчню? Нехай син тобі допоможе. Я ж його вчила готувати.
Ти вчила хлопця готувати? скрикнув чоловік.
Так. А що тут такого? Він цілими днями у телефоні. Нічого робити не хоче, знизала плечима Олена.
Ти зовсім хвора? Він же чоловік! Чоловік не зобовязаний готувати, це жіноча справа! розлютився Віктор. Гаразд! Ми поїдемо до батьків, раз тобі не до нас. Повернемося ввечері завтра.
І, швидко зібравшись, чоловіки вирушили до батьків Віктора.
Олена ледве підвелася, знайшла градусник, ввімкнула чайник і задумалася
«Коли все змінилося? Коли він перестав піклуватися про неї? Чому раптом всі домашні справи стали її обовязком?»
Градусник запищав 39,2.
Молода жінка випила ліки й знову лігла спати.
Незабаром її розбудив телефон. Дзвонила мати:
Оленько, чому не береш? Звикла, що ти вранці дзвониш, хвилювалася Віра Миколаївна.
Мам, трохи прихворіла. Випила ліки й знову заснула, прохрипіла Олена.
Трохи?! А Вітя де? З Денисом знов у мами? буркнула мати.
Поїхали. Щоб не заразитися, мляво відповіла донька.
Сама в це віриши? Щоб не заразитися Скажи вже щоб посуд самому не мити! розпалилася жінка.
Ну, мам! хотіла заперечити Олена, але та перебила.
Не мамкай! Маю право злитися. Я тебе заміж віддавала, а не в рабство! Температуру міряла?
Так. Висока була. Зараз легше. Тільки сили немає.
Лежи! Зараз тато тебе забере. Підніму на ноги! Не діло це самій хворіти. Чекай. І Віра Миколаївна відключилася.
Олена тихенько встала, умилася, зібрала речі, ноутбук і вже чекала на батька.
Ой! схопився батько за серце, побачивши доньку.
Тату, що з тобою? злякалася жінка.
А! Це ти! чоловік забрав у неї сумку. Я вже подумав, смерть свою побачив! Бліда, як хустка!
Тату! Нащо так лякати? усміхнулася донька. Поїхали?
Поїхали. Тримайся за мене, а то вітер здує шукай потім! обережно посадив її в авто. Зовсім худа, змучена. Ні, доню, мати права ніби в рабство тебе віддали. Вибач, але виглядаєш жалюгідно.
Олена не сперечалася. Втомилася.
У батьків було тепло, смачно й щасливо. Віра Миколаївна взялася за доньку серйозно, і вже до вечора Олені полегшало.
Вона подзвонила Віктору, попередити, що не вдома, але почула байдуже:
Що ти хочеш мені сказати? Ліки тобі не привезу випив пива з татом. Суббота ж! Дивимось футбол. О, мама хоче поговорити. І Віктор передав слухавку матері.
Олено! Ти ж жінка! Не можна так розхолюватися й залишати чоловіків голодними! Що в сімї головне? Щоб чоловіки були ситі, в теплі й їх не чіпали! А ти? Захворіла Таблетку випила й усе! язвительно дорікала їй Катерина Петрівна.
Мати, що проходила повз, вихопила телефон у доньки:
Люба свахо! Чоловік у вас що немічний? Чи хворий? Яким він мусить бути, щоб його не чіпали? гаряче перебила Віра Миколаївна.
Які глупості! Хлопці поїхали, щоб Олену не турбувати! фыркнула свекруха. Знайшлася пані! Ліки їй, піклування! Здорова жінка, просто лінива. Забула про своїх чоловіків! А вони ж сімя! Нічого! Я про них подбаю! А ваша донька геть ніколишня!
Віра Миколаївна мовчки дивилася на екран.
Доню, а воно тобі треба? Ти ж молода! Це вже занадто.
Тут прийшов меседж від чоловіка:
*«Оля, скинь грошей? До зарплати не вистачає. На Дениска витратився. І не кажи, що немає це ж мої гроші!»*
«А
