НЕВДЯЧНИЙ ГРИШКО
Зранку чоловік зателефонував Лесі просто на роботу й повідомив, що після зміни одразу їде до Коваленків святкувати свій професійний день.
Якщо хочеш, приходь, кинув він так, ніби їй і в голову б не прийшло поткнутися, мовляв, лишайся собі вдома з книжкою чи залипай у свій ноутбук.
Добре, так само рівно відповіла Леся, але під час обідньої перерви поспішила до універмагу купити чоловікові подарунок. Жіноцтво юрмилося біля парфумерії.
Око Лесі тут же вихопило пляшечку дорогого одеколону на чорній лакованій коробці намальований елегантний красень у недбало накинутому піджаку та з напівіронічною посмішкою й впевненим примруженням. Ну просто Гриць її у всій красі.
Продавчиня вправно загортала флакони в блискучу фольгу, прикрашала бантиками. Тут підійшла бабуся і видає:
Ех, дівчатка, ви мужикам даруєте одеколони, а скануватимуть пахощі й дивитимуться на галстуки зовсім інші.
Дівчатка вибухнули сміхом, а Леся мимохіть подумала: от воно, все життя для Гришка, а він сам для себе та для когось на стороні. Як були молоді, вона тями втратила як його любила, а він милостиво приймав. Вступив заочно в універ Леся ночами писала йому контрольні. Коли зявилися діти, вона взяла всі турботи на себе.
Спершу вдячність було чути, а потім Гришко звик і вже сприймав усе, як належне. З боку, мабуть, сімя видалась би взірцевою: достаток, мир у хаті, чемні тямущі діти. Але діти виросли й поїхали, Леся лишилась із чоловіком і зрозуміла, що чогось у житті їй бракує.
Мати тоді, двадцять років тому, була категорично проти того шлюбу. Ну подивися, він же дуже вродливий і це добре знає, захоплюється собою, бубоніла, поки я закохана дурненька. Вродливий чоловік, то чоловік на всіх. Будуть усе заглядатися, а тобі дістанеться, може, й найменше хоч прав, звичайно, найбільше.
Отже, пункт перший: маємо нелюблену дружину. Пункт другий: їй уже 43, пункт третій: потрібна вона комусь?..
Леся підійшла до вікна. Сонце вже по-весняному смалило. Скоро й восьме березня І що тоді? Знов сама. А життя вже майже все прожито І що нас далі чекає?
З вулиці долинуло веселе цвірінькання, за ним нахабний стукіт у скло. Леся глянула вниз: по карнизу розгулював розтріпаний горобець, уважно дивився на неї.
Та це ж знак, зроду вирішила Леся. Тут загули годинники на стіні то вже точно знак.
От і добре, ще маю час. Пункт перший якщо нас не люблять, любімо себе самі Грюкнувши дверима, Леся кинулася вниз сходами: спочатку в перукарню, потім у магазин
О пів на сьому дзеркало захоплено витріщалося на таємничу незнайомку: вона сиділа в компютерному кріслі, ледве похитуючись. Маленька чорна сукенка, коротка стрижка із модною строкатою чубкою, а очі глибокі, з загадкою (тіні, підводка, ретельно розтушовано), губи трохи олівцем і блиском і вони вже пухкенькі та підступно вигнуті.
Отже, пункт другий: у сорок життя тільки починається
Вона пройшла на кухню, повернулася із келихом білої Франківської й чокнулася з відображенням: Пункт третій а чи треба нам чоловік, що не зміг поцінувати таку жінку?..
Що й казати, на вечірку до Коваленків Леся зайшла, легко погойдуючись на тонких шпильках. Загальна розгубленість і відразу декілька чоловічих рук: зняти пальто, подати стільце чи яблучко.
Ой, так ви тут? А мій чоловік, кажете, також? Я й не помітила
Гришко був шокований її неочікуваним десантом, дезорієнтований новою тактикою, та ще й переможений загальним захопленням.
Вранці, намагаючись відігратися за вчорашній розгром, він заявив уже своїм старим тоном:
Снідати ми взагалі будемо?
Але тут прорахувався чи то не прокинувся ще бо поряд лежала вже зовсім не та принеси-подай.
Поруч легко сопіла ніжна, загадкова жінка, абсолютно впевнена у собі.
Не обертаючись зі своїм модним розтріпаним гривцем, вона помуркотіла:
А ти вже приготував сніданок, милий?
Витягнулась і, засинаючи знову, подумала: Ось так, мій хороший. А ні то знов навідаємось до пункту третього…Я більше не твоя невдячна Леся я власна вдячна Леся.
Раптово за вікном затріпотіло крило: знайомий горобець знову приземлився на карниз і дзьобнув скло, ніби вітаючи її зі світанком. Леся розплющила очі й посміхнулась, усвідомивши, що не чекає більше схвалення ззовні. Вона зняла ковдру, накинула халат й неквапливо пішла на кухню, де сонячні промені золотили кожну дрібницю життя тепер уже такого нового.
Вона відчинила вікно, впустила ковток весни й легкі нотки свободи. Дякувати собі найкращий подарунок, прошепотіла Леся, і, наповнюючи келих свіжозвареною кавою, вперше за багато років відчула: все ще попереду.
А в коридорі притихлий, трохи розгублений Гришко стояв із тубусом подарункового одеколону, розгублено вдивляючись в її змінену ходу. Того ранку він зрозумів: найцінніше втрачають ті, хто ніколи не вмів цінувати.
А Леся знала цієї весни її серце більше не належить невдячності. Відтепер воно пишається собою і несміливо розчиняється у світі, де знову можна бути щасливою.
