НЕВДЯЧНИЙ ГРИЦЬКО
Зранку чоловік зателефонував Орисі просто на роботу й повідомив, що після зміни одразу піде до Пилипків святкувати своє професійне свято.
Якщо хочеш, заходь, додав байдужно, цілком впевнений, що вона не прийде, а залишиться вдома з книжкою чи протусить вечір біля компютера.
Гаразд, так само сухо відповіла вона, але під час обідньої перерви поспішила у “ЦУМ” вибрати подарунок чоловікові. Жінки товпилися біля полиць із парфумерією.
Ориса одразу помітила флакон дорогого одеколону на чорному сяючому фоні коробочки елегантний красень у злегка недбало накинутому піджаку, з нахабним прищуром і підкреслено-загадковою напівусмішкою. Вигляд чистісінька копія її Грицька.
Продавчиня вправно обгортала подарунки в яскраву фольгу, ліпила бантики. І тут раптом підійшла літня пані і мовила:
Ех, дівчата, даруєте ви чоловікам одеколони, а нюхати їх будуть інші, як і на ваші краватки задивлятися будуть не ви.
Усі жінки разом засміялися, а Ориса подумала, що все її життя проходить так усе для Грицька, а він для інших. Були молоді любила до нестями, а він майже дозволяв себе любити. Коли подав документи на заочне в університет вона ночами писала замість нього контрольні. Народилися діти всі турботи лягли на її плечі.
Звісно, спочатку вона відчувала його вдячність. Потім чоловік до її клопотів звик, сприймав як належне. З боку, певно, здавалося, що сімя ідеальна: достаток, мир, чемні та розумні діти. Але діти виросли, поїхали своєю дорогою. Ориса залишилася з чоловіком. І зрозуміла, що в її житті чогось бракує.
Її мама тоді, двадцять років тому, була проти цього шлюбу. “Придивись, казала закоханій дурничці, він дуже гарний, прекрасно знає про це й милується собою. Гарний чоловік той усім до вподоби. Усі дивляться на нього, а тобі його дістанеться найменше, хоч і прав у тебе найбільше”.
Отже, пункт перший ми маємо нелюбиму дружину. Пункт другий їй уже 43, пункт третій вона нікому не потрібна
Ориса підійшла до вікна. Сонце вже зігрівало майже по-весняному. “Скоро ж і жіноче свято І що? Знов одна Аж життя майже минуло Що попереду?”
З вулиці доносилося веселе цвірінькання, а потім настирливий стукіт у скло. Ориса подивилася вниз по підвіконню ганявся розпатланий горобець і майже жартома підморгував круглим оком.
“Та це ж знак”, подумала Ориса. І саме в цю мить, наче для підтвердження її думок, загупав настінний годинник.
“Отже, ще не все втрачено. Пункт перший якщо нас не люблять, треба полюбити себе” Гучно грюкнувши дверима, Ориса помчала сходами вниз: спершу у перукарню, потім у бутік
О 18:30 дзеркало із захопленням дивилося на незнайомку ледь погойдуючись, вона сиділа в компютерному кріслі. Маленька чорна сукня, коротка зачіска, модно наїжачений триколірний чубчик, а в очах глибина й загадка (тонко підведені, з тінями, ретельно розтушовані), губи легкий контур олівцем, трішки блиску, і ось вони вже пухкі, з кокетливим вигином.
“Пункт другий: у сорок життя щойно починається”
Вона зайшла на кухню, взяла бокал вина, цокнулася із дзеркалом: “Пункт третій а потрібен нам такий чоловік, що не зміг оцінити таку жінку?..”
Чи варто казати, що до Пилипків вона прийшла, мяко похитуючись на тоненьких шпильках. Загальна розгубленість і одразу до неї потяглися кілька чоловічих рук: допомогти зняти пальто, запропонувати місце чи яблучко. “О, ви щось сказали? І мій чоловік тут? Та я і не одразу помітила”
Грицько був приголомшений раптовою появою, розгублений новою стратегією й тактикою, принижений загальним захопленням.
Вранці, бажаючи взяти реванш після вчорашньої поразки, він добре знайомим тоном нахабно бурчить: “Ми взагалі снідати будемо?”
Але тут він прорахувався або ще не остаточно прокинувся, бо поряд була вже не та, колишня, у ролі “подай-принеси”.
Поруч безтурботно сопіла ніжна, чепурненька жінка, впевнена у собі як ніколи.
Не повертаючи свій триколірний чубчик, вона з капризом промуркотіла:
А ти вже приготував сніданок, дорогий?
Потяглась і, засинаючи знову, подумала: “Ось так, милий. А не вийде повернуся до пункту третього.”
