28 листопада 2026р.
Сиджу я, Марія Олексіївна Репна, 84річна бабуся, на зупинці маршрутки біля нашого старого будинку в селі Калинівка і не знаю, куди мені далі йти. Поруч на лавці лежить тканинна сумка й мішок, в які вмістилися майже всі мої речі.
«Вигнала Римка, нікого не боїться, сказала вона, ідика ти, бабко, звідси, до чужих справ, а наш з Іллею вік не порушуй».
Всього три роки тому ще злагоджено жили пятеро в нашій трикімнатній квартирі: я, моя донька Надія, онук Ілля з дружиною Наталією та їх син, мій правнук Артем.
Все почало руйнуватися, коли в офісі Іллі зявилася нова бухгалтерка Римма. Приїхала з міста до нашого селища, а навіщо ніхто не знав. Дали їй кімнату в гуртожитку, влаштували на роботу. Чи не мало їй ще чого? Живи собі, здавалося. А жити їй не вдавалось! Вона почала підглядати за чоловіками і обрала саме Ілля. Чи одружений? Як кажуть, «жінка не стіна».
У квітні Ілля прийшов додому з роботи, зібрав свої речі його і було видно лише. На прощання сказав:
Я лише у сорок пять років зрозумів, що таке справжнє життя і кохання!
Наталія, його дружина, нічого не відповіла. Вона почекала, доки Артем складе іспити в школі, і сама зібралася:
Поїдемо до міста, Артему треба вступати до університету, а жити будемо в будинку моїх батьків. Він вже три роки закритий, та все одно підлямемо його. Якщо самі не впораємося, брат допоможе. Я ж у школі швидко знайду роботу.
За два дні все готово: брат приїхав, речі завантажив у «Газель», і ми вирушили. Артем ще раз міцно обійняв мене:
Не сумуй, бабусю, я часто до тебе завітатиму.
І два рази він дійшов, поки жила Надія. Коли ж Надія померла, Ілля з Риммою переїхали до нашої квартири, а Артем більше не зявлявся.
Життя стало справжньою мукою. Римма почала встановлювати свої правила. Спочатку ще соромілася, кликала мене до столу і підкармлювала тим, що готувала для себе і Іллі. А потім наказала не виходити з кімнати:
Ти залишаєш багато крихт на кухні, мені легше один раз на тиждень прибирати у твоїй кімнаті, ніж тричі вдень стирати підлоги.
Відтоді Римма варила мені лише кашу вівсяну, перлову чи гречану. Я їла її вранці, в обід і ввечері, поливаючи порожнім чаєм.
Нещодавно Римма повідомила, що за тиждень приїде її син. Вони з Іллею обговорювали, куди його посадити після виправної колониї, бо «не на будьяку посаду» його візьмуть.
Того ранку Ілля вирушив на роботу, а Римма мені крикнула:
Ось тобі адреса будинку для людей похилого віку їдь туди і скажи дякую, що я не вигнала тебе на вулицю.
Вона вчепила в мою руку листок з адресою і хлопнула за двері квартири.
Дійшла я до зупинки, а далі вже не знала, бо погано бачу і адресу не розрізняю. Поглянувши, побачила молодого хлопця, що стояв поруч.
Синку, прочитай адресу, скажи, на який маршрут треба сісти, звернулася я.
Він подивився і сказав:
Куди ж ви, бабо Марисю, поспішаєте? Артем приїхав, він шукає вас. Я зараз подзвоню йому.
Через пять хвилин Артем вже був біля мене. Виявилося, що вчора колишня сусідка Наталії подзвонила й розповіла, що Римма хоче відправити бабусю до пансіонату. Та сусідка до пенсії працювала в будинку для людей похилого віку, і саме туди Римма запитала адресу. Мати наказала Артему швидко їхати в село й привезти мені допомогу.
Тепер я візьму твої речі і доставлю тебе, бабусю, королеву, на таксі в місто. Мама вже підготувала для тебе кімнату. А в нашому саду в цей час цвітуть яблуні краса! сказав Артем.
Коли Римма і Ілля дізналися, що я вже в дорозі, вони раділи, та радості їхня недовговічна. Коли ж почали розбиратись у документах, виявилось, що власницею квартири з самого початку була я, Марія Олексіївна. Чоловік мій мав лише право пожиттєвого проживання. Отже, Риммі й Іллі довелося знову переїхати до гуртожитку.
Я продала квартиру, а гроші в гривнях передала правнуку, щоб він у місті купив собі житло. У обласному центрі, у Львові, ціни вищі, тому Артем зміг придбати лише однокімнатну, хоча й простору квартиру в новому будинку. Тепер він планує одружитися, і у нього буде дах над головою для молодої сімї.
Ось так склалося наше життя, записала я, підводячи підсумок. Хоча роки змінюються, а з ними й долі людей, сподіваюся, ще попереду будуть добрі дні.
