Тиша удвох
Невістка звільнила з роботи
15 червня
Ганна Степанівна сиділа у тролейбусі й дивилась у вікно на знайомі вулиці. Щодня одна й та сама дорога на роботу, ті самі зупинки, ті самі обличчя сусідів. Лише сьогодні все було інакше. Сьогодні вона їхала востаннє.
У шкіряній сумочці лежала заява про звільнення за власним бажанням. Звичайна формулювання, нічого особливого. Але за цими словами ховалася історія, у яку Ганна Степанівна досі не могла повірити.
Тролейбус зупинився біля торгового центру, де розташовувався офіс фірми її сина. Тієї самої фірми, де вона пропрацювала бухгалтеркою чотири роки. Тієї самої фірми, яку Тарас заснував одразу після інституту за її підтримки.
— Мамо, ти впевнена? — запитав Тарас вчора ввечері, коли вона принесла йому заяву. — Може, ще подумаєш?
— Впевнена, сину, — відповіла вона тоді. — Так буде краще для всіх.
Але зараз, піднімаючись сходами до офісу, Ганна Степанівна відчувала, як стискається серце. Чотири роки життя, чотири роки праці, чотири роки гордості за сина — усе позаду.
Все почалося з того дня, коли Тарас привів додому Олену. Гарна дівчина, розумна, з дипломом економіста. Ганна Степанівна одразу її полюбила, раділа, що син знайшов гідну супутницю життя.
— Мамо, знайомся, це Олена, — сказав тоді Тарас, сяючи від щастя. — Моя наречена.
— Дуже приємно, Ганно Степанівно, — Олена простягнула руку й усміхнулася. — Тарас так багато розповідав про вас.
Вони одружилися через рік. Весілля було скромне, але щире. Ганна Степанівна сама готувала страви, прикрашала залу, метушилася, як бджілка. Хотілося зробити свято незабутнім для молодих.
Після весілля Олена переїхала до них. Квартира невелика, двокімнатна, але місця вистачало всім. Ганна Степанівна завжди мріяла про велику родину, про дитячий сміх у домі.
— Мам, а що, якщо Олена працюватиме з нами? — запропонував якось Тарас за вечерею. — У неї економічна освіта, вона могла б допомогти з розвитком фірми.
— Звісно, — погодилася Ганна Степанівна. — Чим більше розумних голів, тим краще.
Олена почала працювати менеджеркою з продажів. Енергійна, цілеспрямована, вона швидко вписалася й почала давати гарні результати. Фірма зростала, з’являлися нові клієнти, збільшувався прибуток.
— Ганно Степанівно, можна з вами поговорити? — звернулася якось Олена, заходячи до бухгалтерії.
— Звісно, доню. Що трапилося?
— Я тут подумала, може, варто оптимізувати роботу бухгалтерії? Перевести все на сучасні програми, автоматизувати процеси.
Ганна Степанівна кивнула. Вона й сама розуміла, що старі методи вже застаріли.
— Ти права, Оленко. Але мені в моєму віці важко освоювати нові програми. Руки вже не ті, пам’ять підводить.
— Ні— Нічого страшного, — усміхнулася Олена. — Я допоможу, разом розберемося.
(Кінцева точка, як ви просили.)
