Оксана не знала, куда себе діти. На руках дрімала маленька Софійка, а вона все ще не могла відірватись від вікна.
Майже годину тому її коханий чоловік Тарас повернувся з роботи. Оксана готувала вечерю на кухні, але він так і не зайшов до неї. Коли вона вийшла, то побачила, як той збирав речі.
— Куди це ти? — збентежено запитала вона.
— Я йду. Від тебе — до жінки, яку справді люблю.
— Тарас, це жарт? Може, на роботі щось сталося, ти їдеш у відрядження?
— Та годі тобі! Набридла мені. В тебе в голові лише Софійка, про мене й не згадуєш, за собою не доглядаєш.
— Не кричи, розбудиш донечку.
— Ось! Знову тільки про неї! У тебе чоловік йде, а ти…
— Справжній чоловік не покине жінку з малою дитиною, — тихо сказала Оксана й пішла до доньки.
Вона знала характер Тараса. Якби зараз продовжила розмову, почнеться скандал. Сльози вже підступали, але показувати їх вона не хотіла. Вона взяла Софійку з ліжечка й пішла на кухню. Туди Тарас не зайде — йому там нічого брати.
Через вікно вона бачила, як він сів у машину й поїхав. Навіть не озирнувся. А Оксана все стояла біля вікна. Можливо, сподівалася, що ось-ось його авто знову з’явиться у дворі, і Тарас скаже, що це була лише дурна жартівлива витівка. Але нічого не ставалося.
Усю ніч вона не могла заснути. Телефонувати комусь і розповідати про своє горе було нікому. Мати давно не цікавилася нею. Та лише раділа, коли донька вийшла заміж, і майже одразу забула про неї. У Наталки, здавалося, завжди була лише одна дитина — молодший брат Оксани. Були подруги, але самі такі ж матусі, як і вона. Зараз, напевно, сплять. Та й чим вони зможуть допомогти?
Заснула Оксана лише над ранком. Спробувала подзвонити Тарасу, але він скинув дзвінок і надіслав смс: “Більше не турбуй мене”.
У цю мить заплакала Софійка, і Оксана підійшла до неї. Не можна розтрачуватися на сльози. Пішов — і хай іде. В неї є донечка, про яку треба дбати. Треба думати, як жити далі.
Перевіривши, скільки грошей у гаманці й на картці, Оксана злякалася. Навіть якщо попросити господарку квартири почекати з оплатою до отримання допомоги, їй все одно не вистачить. А ще треба щось їсти. Можна було б підробити в інтернеті, але Тарас забрав свій ноутбук.
У Оксани було ще два тижні оплаченої оренди, щоб щось вигадати. І вигадувати треба швидше.
Але коли вона обдзвонила всіх знайомих, то зрозуміла — нічого не вийде. Ніхто не візьме її на роботу з малою дитиною. Навіть якщо мити підлоги, треба знайти, з ким залишити Софійку на годину-другу. Але нікого нема. Зміна квартири теж навряд чи допоможе. Вони й так знімали недороге житло. Єдиний вихід — до матері. Але вона запізнилася зі сімейним життям, а ось брат одружився рано. І жив із матір’ю разом із своєю сім’єю, де росли двійнята. Отже, у двокімнатній квартирі мешкали п’ятеро, а якщо ще вона з Софійкою приїдуть — як там розміститися?
Оксана повідомила господарці, що виїжджає після закінчення терміну орен— Збирай речі, доню, — так— Збирай речі, доню, — сказала Наталка, обіймаючи Оксану, — у нас завжди знайдеться місце для тебе й Софійки.
