Помста чоловіка влучила не туди… 😒🌿
З роками почуття між ними не слабшали, а лише зростали, викликаючи заздрість оточуючих. Сім років — і жодного разу між ними не пробігла чорна кішка. Єдине, що почало гризти Стаса — це вічна супутниця шлюбного щастя: ревнощі.
Будучи стриманою людиною, він не давав їм вирватися назовні, глушачи всі підозри в собі. Хто знає, які бурі клекотали в душі підводника, коли він бачив захоплені погляди чоловіків на його дружину та чув комплімени від колег на святкових банкетах. Але зовні — нічого. Навіть Лариса не помічала тривоги чоловіка, а можливо, і не хотіла помічати. А от у Стаса все копилося, ніби нарив перед тим, як луснути.
Корабель виходив у море на чергові навчання. Звична схема: десять днів напруженої служби, десять безсонних ночей.
Ранком Стас поцілував сплячого сина, обіцяючи повернутися за десять днів, і пішов виконувати свій обов’язок. Море було неласкавим, техніка постійно ламалась. Як механік, він і вдень, і вночі лагодив капризні прилади. Тому ще гірше було чути на сьомий день наказ командира повертатися в базу через аварійний стан корабля.
Гнів Стаса пом’якшувала лише одна думка: тепле тіло дружини тепер на три дні ближче. А оскільки він не жалівся на брак чоловічої сили, то весь шлях додому провів у ейфорії, малюючи в уяві одну картину за одною.
У базу повернулися пізно ввечері. Навіть не випивши традиційного “за повернення”, Стас мчав додому, мріючи сховати обличчя у теплі груди дружини. Він швидко піднявся на третій поверх і зупинився перед дверима.
Була перша година ночі. “Вони сплять”, — подумав він, уявляючи, як тихенько прокрадеться до ліжка, здивує Ларису, а потім…
Дріботливим рухом він вставив ключ, але раптом зупинився.
Дружина, як виявилося, не спала. З-під напіввідчинених дверей спальні лився світло і чулися звуки…
Що саме — Стас не розібрав. Не роздягаючись, навіть не знявши фуражки, він навшпиньки підійшов ближче. Під ложечкою засосало.
Крізь щілину він побачив те, що не міг навіть уявити в найстрашнішому сні.
На його ліжку, розкинувши ноги й розсипавши по подушці світле волосся, лежала жінка. Над нею, оголений, ритмічно рухався чоловік. Вона стогнала, стогнала так, як ніколи не стогнала з ним.
Стаса ніби пригвоздило. Життя розсипалось за мить.
Скільки він простояв у ступорі — невідомо. Але коли очуняв, вже не контролював себе.
Охоплений жагою помсти, він машинально шукав кобуру. Пістолета не було. Штик теж. Тоді він кинувся на кухню.
Перше, що впало в руки — вилка. Гарна мельхіорова вилка з набору, подарунка на весілля. Стиснувши її в руці, він повернувся до спальні.
Як ураган ворвався всередину, замахнувся — і рука не здригнулась.
Вилка, описавши дугу, глибоко вонзилася прямо між тремтячих стегон перелюбника. Крик, що роздався далі, важко описати.
Ветеран війни з сусідньої квартири, який пережив блокаду Ленінграда, прокинувся з криком: “Бомби!” і підняв на ноги всю родину. Довго його вмовляли, що насправді нічого не сталося.
Сусіди зверху злякалися так, що діти описалися, а собака вила до ранку, наче оплакувала чиюсь смерть.
Залишивши зброю помсти в тілі зрадника, Стас різко повернувся і вийшов із кімнати. В нього був лише один план: піти геть, напитися, а вранці забрати речі.
Про те, що сталося, він навіть не думав.
Але в передпокої вже горів світло. І стояла Лариса — у домашньому халаті, з рушником на голові. Красива, спокійна.
Для Стаса це була остання крапля.
Його рука тремтяче вказала на двері спальні.
— Твій брат Серега з дружиною. Їх же до нас перевели. Я їм віддала спальню, поки тебе нема. А сама з сином… Та що це там за крики?
— Я… то… вилка…
— Я в душ ходила. Вдень напір слабкий, а вночі нормально. Слухай, Стасю, у них щось трапилося…
— Ага, — лише прохрипів Стас і впав у непритомність.
Те, що брата перевели до них, що його дружина теж білявка, що приїхати вони мали саме зараз — Стас це пам’ятав. Але червона пелена на очах затулила все.
У підсумку все скінчилося краще, ніж міг очікувати.
Сережі зашили дупу. Лікар у шпиталі, витягуючи вилку, захоплювався могутнім ударом, а потім, похлопавши пацієнта по сідницях, заспокоїв:
— Геморою тепер не хворітимеш! У тебе там — нафтопровід!
Потім хитнув головою і записав у журнал: “Сів на цвях”.
Сидіти нормально Серега навчався довго. Спочатку плакав, коли ходив у туалет, потім звик.
Дружині Сереги, Лені, чотири медсестри зводили ноги, які звели судороги. А заїкалась вона лише три місяці. Та й то лише у ліжку.
Як кажуть, обійшлося малими жертвами. Сім’я вціліла, шлюб не розпався.
І хоч історія ця обійшлася без жертв, з того вечора Стас завжди витягував всі виделки зі столу перед тим, як сісти обідати.
