“Невістка для мене НІХТО!” оголосила свекруха на Дні народження онука, але не очікувала реакції власного сина.
Я прокинулася о пятій ранку, коли за вікном лише починав світати. Поруч хропів Олег, його рука була закинута за голову знайома поза людини, яка ніколи не висипається. Тихенько, навшпиньках, я пішла на кухню, увімкнула світло й дістала з холодильника все для торта: бісквіт, крем, свіжі ягоди. Сьогодні Сашкові виповнювалося пять, і я мріяла, щоб цей день став по-справжньому чарівним.
Не занадто рано? почулося в дверях. Чоловік стояв, мружився від світла, з розкуйовдженим волоссям.
Іди поспи, посміхнулася я, розтираючи масло. Якщо не почну зараз, до приходу гостей точно не встигну.
Він кивнув, але замість того, щоб піти, підійшов ззаду, обійняв і притулився щокою до моєї шиї.
Іноді мені здається, що я тебе не заслуговую, тихо сказав він.
Я усміхнулася й відставила миску.
Це ти про підвищення? Тепер ти начальник, а я все та ж вчителька початкових класів.
Настю, годі, він повернув мене до себе. Сьогодні скажемо всім. Це буде найкращий сюрприз.
Я кивнула, стримуючи хвилювання. Шість років у шлюбі, а його дотики досі змушують мене завмирати. Хоч колись ніхто не вірив, що у нас щось вийде.
Одинадцятої торт був готовий, гірлянди повішені, подарунки акуратно сховані у шафу. У двері подзвонили. Я глибоко вдихнула, поправила пасмо волосся й відчинила.
Марійко Степанівно! Добрий день, ви так рано!
На порозі стояла свекруха з величезною запакованою коробкою. Її ідеальна зачіска (салон раз на тиждень інакше ніяк) й ретельно нанесений макіяж різко виділялися на фоні мого домашнього халата й розкуйовджених кучерів.
Настечко, вона чмокнула повітря біля моєї щоки, приїхала раніше, щоб допомогти. Ти ж розумієш, як важливо, щоб усе було гідно.
Я мовчки прийняла її пальто й провела на кухню. «Допомогти» в її розумінні означало взяти під контроль кожен мій крок і негайно вказати на всі недоліки особливо якщо вони стосувалися чогось, що можна було б поліпшити за рахунок її смаку й статусу.
Ой, а це що? вона показала на торт, щойно дістаний з холодильника. Сама пекла? Чому б не замовити в гарній кондитерській?
Хотілося зробити сама, спокійно відповіла я, дістаючи тарілки. Сашкові подобається, коли мама пече.
Ну, він же малий, що він розуміє, скривилася свекруха. А гості? Як вони оцінять? Насте, не ображайся, але кондитерська це рівень. А це ну, по-домашньому.
Я промовчала, зосередившись на сервіруванні. Шість років таких зауважень. Шість років натяків, що я не відповідаю її уявленням про «відповідну невістку».
А Олег де? вона озирнулася. Ще спить? Як батько, той теж не любив вставати рано.
Він із Сашком у парку, скоро прийдуть.
Свекруха відкрила шафу, дістала чашку й одразу поморщилася:
Все ще та сама дешева посуда? Я ж на Новий рік дарувала фарфоровий сервіз. Не подобається?
Сервіз, який коштував майже як моя місячна зарплата, я берегла. Сьогодні не стала його дістати раптом діти розібють.
Кожне свято одне й те саме. Кожна зустріч як випробування.
Я згадала наш весілля скромне, тихе. Тоді Марійка Степанівна, нахилившись до Олега, прошепотіла: «Міг би знайти й краще». Думала, я не почую.
Минуло шість років. Чи можу сказати, що звикла? Ні. Але навчилася ковтати образу, як ліки не розжовуючи, запиваючи усмішкою. Заради Олега. Заради Сашка. Заради того, щоб у домі був спокій.
Раптом грюкнули двері, й у квартиру вірвався дитячий сміх.
Мамо, дивись! Сашко влетів на кухню, розмахує повітряним змієм. За ним увійшов Олег із пакетами.
Бабусю! син кинувся до свекрухи. Та миттєво розцвіла, підхопила його на руки.
Мій рідненький! Який ти вже великий! Ось подарунок від бабусі, вона кивнула на коробку.
Ого! А можна відкрити? Сашко обернувся до мене.
Після свічок, сонечко. Так треба.
Ну ма-а-ам! запротестував він.
Насте, навіщо такі правила? втрутилася свекруха. У моєму дитинстві Олежкові дозволяли відкривати подарунки одразу.
Олег покашляв:
Мам, давайте все ж таки як заведено. Сашку, потерпи, гості скоро прийдуть.
Дзвінок у двері перервав суперечку. Квартира поступово наповнювалася людьми: мої батьки з домашнім пирогом, друзі, колеги Олего з дітьми. Мама одразу пішла на кухню допомагати, тато влаштувався в кутку з газетою. Я краєм ока спостерігала за ними тихі, непомітні, не люблять галасу. Повна протилежність Марійці Степанівні, я
