Моє життя в маленькому містечку під Іваново-Франківськом перетворилося на пекло з того часу, як моя невістка, Соломія, завагітніла. Наші стосунки з нею ніколи не були щирими, але до вагітності я терпіла її грубість, сподіваючись на мир у родині. Тепер вона переступила всі межі: кричить на нас з чоловіком, ображає, принижує, а наш син, Тарас, мовчить, пояснюючи це її «станом». Її хамство гризе мою душу, а бездіяльність сина боляче ранить.
Ми з чоловіком, Богданом, відразу зрозуміли, що Соломія — не подарунок. Неввічлива, невихована, вона з перших днів дивилася на нас зверхньо. Але раніше вона ще економила, не переступаючи межі. Ми не з вищого світу, але маємо виховання і намагалися не опускатися до її уколів. Все змінилося, коли дізналися про вагітність. Ніби хтось зірвав з неї маску: Соломія стала нестерпною, а її слова — отруйними. Вона кричить на нас, звинувачує, а Тарас лише розводить руками: «Вона ж у положенні, її треба шанувати». Я роздираюся від образу, але він не чує.
Один із прикладів — мій минулорічний день народження. Я накрила стіл, готувала цілий день, старалася пригостити гостей. Соломії не сподобався один із салатів. Вихована людина промовчала б, але вона схопилася й оголосила: «Це найгірший салат у моєму житті! Такої гидоти я ще не куштувала!» Я заніміла. Гості переглядалися, мені було боляче й соромно. Я промовчала, але всередині клокотало. Тарас спробував її заспокоїти, але вона продовжила: «Чому я маю мовчати? Це моє право сказати, що це несмажа страва!» До речі, гості все з’їли до кінця, і тільки їй салат «не зайшов». Її слова були як ляпас, але син не заступився.
Їхнє весілля — окрема історія, яку досі згадую з жахом. Соломія напилася, несла дурниці, а потім посварилася з сестрою через якусь дрібницю. Гості були в шоці, ледве розняли їх. Її батьки сиділи спокійно, наче так і треба. Тоді я зрозуміла, що її грубість — не випадковість, а частина її натури. Але навіть це не підготувало мене до того, що почалося з вагітністю. Під приводом «гормонів» вона перетворилася на тирана. Кожне слово, кожна проханЯ не знаю, що робити далі, але вже не можу терпіти цього пекла, і якщо син не наважиться зупинити коханку, я сама скажу їй усе, що думаю, навіть якщо це розірве наші останні зв’язки.
