У маленькому містке під Черніговом моє життя перетворилося на нестерпний біль з того дня, як моя невістка, Оксана, завагітніла. Наші відносини з нею ніколи не були близькими, але я мовчала, сподіваючись на мир в родині. Тепер вона переступила всі межі: кричить на нас з чоловіком, ображає, а наш син, Тарас, мовчить, прикриваючи її «цікавим станом». Її хамство роз’їдає моє серце, а безпорадність сина болить найбільше.
Ми з чоловіком, Василем, відразу зрозуміли, що Оксана — не подарунок. Груба, невихована, вона з першого дня дивилася на нас зверхньо. Але раніше вона ще якось стримувалася, не переходила межі. Ми не аристократи, але виховання маємо, тому ігнорували її злі слова. Все змінилося, коли вона завагітніла. Ніби хтось зірвав з неї маску — Оксана стала нестерпною, її грубість перетворилася на отруту. Вона кричить на нас, лається, а Тарас лише розводить руками: «Вона вагітна, її треба берегти». Я ледве дихаю від образи, але він не чує.
Яскравий приклад — мій минулорічний день народження. Я старанно готувала, хотіла приємно здивувати гостей. Оксані не сподобався один із салатів. Нормальна людина промовчала б, але вона раптом схопилася й оголосила: «Це найогидніший салат у моєму житті! Більше таке не готуй!» Я завмерла. Гості переглядалися, мені було боляче й соромно. Я змовчала, але всередині кипіло. Тарас спробував її заспокоїти, але Оксана лише додала: «Я маю право сказати, що це гидота!» До речі, гості все з’їли, і тільки їй салат був «огидним». Її слова були як ляпас, але син не заступився.
Їхнє весілля — окрема історія, від якої досі мороз по шкірі. Оксана напилася, несла маячню, а потім посварилася з сестрою через дурницю. Гості були в шоці, ледь розняли їх. Її батьки сиділи спокійно, ніби то норма. Тоді я зрозуміла: її грубість — не випадковість, а частина її натури. Але навіть це не підготувало мене до того, що почалося з вагітністю. Під приводом «гормонів» вона стала тиранкою. Кожне слово, кожна просьба викликає у неї скандал.
На УЗІ сказали, що у них буде хлопчик. Ми з Василем вирішили зробити подарунок — купили синіх пелюшок. Прийшли у гості, вручили з усмішкою, а у відповідь почули: «Ви з глузду з’їхали? Це погана прикмета, заздалегідь не купують!» Оксана кричала, називала нас забобонними дурнями, а Тарас стояв, опустивши очі, не сміючи її зупинити. Ми пішли, відчуваючи себе приниженими. Я не могла повірити, що мій син дозволяє так ставитися до батьків.
Недавно наша дочка, Марія, запросила всіх у ресторан на своє свято. Ми раділи, надіялися на теплий вечір. Оксана прийшла на високих підборах, хоча термін уже великий. Я обережно запропонувала: «Може, варто носити більш стійке взуття? Це небезпечно». І тут почався пекло. Вона заверещала: «Ти мрієш, щоб я впала і вбила дитину! Тільки й чекаєте мого лиха!» Її слова були жорстокими. Василь спробував мене захистити, попросив її стриматися, але Оксана ще більше розлютувалася, назвала нас «старими дурнями» і, грюкнувши дверима, пішла. Тарас кинувся за нею, навіть не вибачившись. Свято було зіпсоване, гості перешіптувалися.
Я не могла заспокоїтися. Якби моя Марія, доросла мати, так розмовляла зі свекрухою, мені було б соромно. Це не просто невихованість — це зневага. Через три дні Тарас подзвонив. Я не хотіла говорити, передала слухавку Василю. Син вибачився, але сказав, що не змусить Оксану просити пробачення — «їй і так важко». Його слова добили мене. У мене троє дітей: Марія — моя гордість, молодший син, Богдан, — добрий і турботливий, а Тарас… Він став чужим. Дозволяє дружині знущатися з нас, ганьбити перед людьми. Це зрада.
Ми з Василем вирішили не виносити сміття з хатихотя могли б розповісти родичам, і тоді Оксані не поздоровилося б. Але я не хочу опускатися до її рівня. Моє серце розривається: чому Тарас не захищає нас? Невже ми виховали його таким безхребетним? Чи вона перетворила його на свою тінь? Я не знаю, як жити поруч із невісткою, яка отруює наші дні, і сином, який цього не бачить. Їхня дитина — наш онук, але я боюся, що Оксана налаштує його проти нас. Ця думка давить мене, але я не здамся. Якщо син не знайде в собі сил зупинити дружину, я сама поставлю її на місце, навіть якщо це розіб’є нашу родину.
