— Невістка відпочиває у пологовому, а ми з чоловіком ледве виживаємо з онуками. Здається, вона спеціально лягла до лікарні раніше, — зітхає шістдесятирічна Ганна Іванівна з Житомира.
— Син каже: «Мамо, ти ж бачиш, яка ситуація — тільки ти можеш допомогти!» — розповідає вона. — А що мені лишається? Допомагаю, як можу. Але сили вже на нулі…
Десять днів тому її невістка, Олеся, на дев’ятому місяці вагітності, поскаржилася на температуру, нежить і біль у горлі. Через кілька днів зник смак і нюх. Син Ганни Іванівної, Олег, цілими днями працює на будівництві, тому дивитися за дітьми було нікому. І Олеся, не довго думаючи, лягла до лікарні — «на збереження». А двох малят — чотирьох і двох років — віддали бабусі з дідусем.
— Я розумію, нібито здоров’я, нібито вагітність, 41-й тиждень… Але чого так довго? Минулого разу вона народила за кілька годин, ледве встигли доїхати до пологового. А тепер — вже другий тиждень лежить, ніби в санаторії. Серіал за серіалом дивиться, змусила чоловіка привезти ноутбук, каже — чекаю схваток. А ми тут з онуками вже не знаємо, куди від них сховатися…
Ганна Іванівна розповідає з образами. Вона — людина невибаглива, але втома і несправедливість накопичуються з кожним днем. Олеся завжди залишала дітей своїй матері. А тепер раптом — бабуся по батьковій лінії стала «останньою надією».
— Ми з Віктором (чоловіком) не молодішаємо. Я з ранку до вечора в клопотах, діти невгамовні — один у підгузниках, другий ревіть, якщо ложка не така. Погодувати — битва, умити — битва, укласти спати — це взагалі цирк. Вони маму не забули, постійно питають, коли вона повернеться. А я вже й сама не знаю…
Ганна згадує, як минулого разу Олеся також лягла до лікарні «заздалегідь». Тоді дитина була одна, і її довелося терміново віддати сусідці, поки бабуся не добралася. За півтори години після дзвінка Олеся вже народила. Все блискавично. А тепер — вагітність номер три.
— Півроку тому Олег повідомив, що буде ще одна дитина. Я кажу: ви що, рекорд ставите? А він: «Мамо, не хвилюйся, у нас все за планом». Звісно. Все за планом, поки все добре. А як тільки проблема — одразу: «Мамо, тільки ти!» Ну а я що?.. Відмовити не можу. Але мені важко!
Старший онук раніше ходив до садочка, але Олеся скасувала — мовляв, щоб не захворів перед пологами. Ганна не може возити його на інший кінець міста — залишили вдома. А вдома — метушня й крики. Навіть коли діти замовкають, бабуся продовжує чути їхній візг у своїй голові.
— Молодший не вміє їсти ложкою, навколо все в каші. Старший цілий день нудить, сваряться, б’ються. Я на них дивлюсь і думаю: як Олеся з трьома впорається? Я з двома ледве виживаю!
Ввечері, коли дідусь повертається з роботи, він бере дітей на себе, а Ганна готує їжу на наступний день. Годує, миє, прає, прибирає — і тільки близько дев’ятої може подзвонити синові.
— Питаю: ну як там, народила? Олег відповідає: ні, все так само, чекаємо. УЗД зробили, дівчинка, здорова. І що тепер — ще два тижні лежатиме?
Ганна не приховує роздратування. Її злить не сама вагітність, а те, як все організовано. На її думку, Олеся влаштувала собі відпустку: лежить у пологовому, спілкується на форумах, дивиться фільми, а на будинок і дітей — махнула рукою.
— Кажу синові: нехай виписується. Народить вдома — викличемо швидку, як усі роблять. Його знайома народила й наступного дня вже була вдома! Подруга дочки теж швидко породила. А у нас — ціле шоу!
— А що каже Олег?
— А що він скаже? «Мамо, потерпи, залишилося небагато, вже не можна виписуватися». Я кажу: нехай пише відмову та їде додому! Але ні — не слухає. Я вже на останніх силах тримаюся…
Тож хто ж у цій історії правий? Невістка, яка вирішила подбати про здоров’я й заздалегідь лягла до лікарні? Чи свекруха, яка на знос тягне на собі чужі материнські обов’язки?
Сказати важко. Але одне ясно — терпіння бабусі вже на межі…
