Оксана ненавиділа свого зятя Петра. Від самого села, грубий чоловік, який ніколи не чув про хороші манери, керував вантажівкою, а після вечора засиджувався в іграх на комп’ютері. Вона зробила все, щоб уберегти Марійку від такого чоловіка, але він використав найпростіший спосіб — зробив дочці дитину.
Тепер було тільки потягти — Оксана побачила багато серіалів і відразу зрозуміла, що на аборт іти не варто, бо лиш цілу родину втратить. Прийняла швидке рішення — ворушили подружжя тою ж всередині. Додому навіть більшу кімнату відокремила, аби Марійка не відчула неласкавості.
— Дочко, опять з тими гриками! — невдоволено озвалася Оксана. — Ти день цілий з Маруськом, дав би тобі відпочити.
— Мамо, він так стрес скидає, після гри самого ляжуть з Маруськом, — лагідно виправдала Марійка. — Не роби над ним суд стяг.
Ні, не такий він і поганий, цей Петро. Оксана після шанування чоловіка десять років і навіть не вміла сама лампочки вставляти. Він навіть дверці на кухні відремонтував, новий смичок поставив, мовби навіть в тій згусті грошей, що з’Eмкою з Оксани. Але краще з безладом, ніж з тим чужим, який на їхню тримірку позарився. Ще й Марійці дорогу пройшло — Оксана завжди бала балетом, але не встигла реалізувати, а дочка веселилась майстерністю. Тепер ж, після полегшення, що вона тільки в місцевому культурному центрі як дитячий педагог. Ні, все ж таки Петро — дуже поганий.
А саме подружжя, видається, й не помічали її несхвалення. Ходив, матінкою всіх носив, ніби він з родини вишлям.
— Матінко, як смачно ви готуєте! — хвалив кожну її кухню. Оксані хотілося йому сказати, що в Марійкиному батоні м’ясо вибране, а в його — курячий фарш з ватою.
— Насоло, інші за комп’ютером не просто так сидять, а заробляють, — якось заявив майже з обуренням Оксана, наливавши супа — Марійці грушливіше, Петру з шумною. — Сусідка Люда, наприклад, сина ще студентом вихів, а він уже іЄТ-спеціалістом.
— А я також був, — відповів Петро, відкусивши від грубця хліба, що він з люб’язності тітки подав.
— І що? — з насмішкою запитала Оксана.
— Він і так вступив, — з м’явою відповів зять. — А учить не міг, мене відрахували.
— Прогулював, — відповіла Оксана. — Від гри до нікчемності.
— Татусь, — втрутилася Марійка. — Петрик по ночах працював, жити ж на щось треба. Я йому казала на заохоченнях вчитись, а він не хоче.
— Зрозуміло, — з усмішкою Оксана. — Думати не хоче, але баранку може крутити.
Марійка зашептилася, і Оксана гордо відійшла в свою кімнату.
Але більше самого зятя Оксана терпіти не могла його родину, що бачила їх тільки раз, на весільних, чого було достатньо. Тому, коли Петро, розглядаючи в підлогу, сказав, що до них на день хтось приїде з батьками, то Оксана майже в обморок впала — тільки цього їй і бракувало!
— В гітві, — безжальне заявила.
— Я їм і сам сказав, — відреагував Петро. — Але на вечерю потрапити хочуть, познайомитися ближче.
Оксана уже готувалася спростувати, як з традиції втрутилася Марійка:
— Ой, чудово! Я тістечок спечу, ще й птахівці з курки приготую, а ти, мамо, свій знаменитий пір’є!
Оксана зітхнула — як їй втішити дочку, молоко ще й не відиться.
— Ладно, — буркнула вона. — Давайте засідатимуть.
Як Оксана й побоювалася, гості виявилися гучними та грубою з ними — нічого для Маруська, навіть подарунку, і все намагалися довести, що відбори в гостинницях вищі, а в їхній квартирі доступність більша.
За вечерею мати Петра, глянувши, як Оксана розкладає пір’є, раптово виголосила:
— Свати, не лийте його! Він, наче з міри, їсть. Як із дітворою вони, так тільки й трапилася, щоб з сестрами роздряпаний.
Оксана втратила хоча й посвітила на Петра, а потім на дочку. Зляканиясь з лиця Марійки, зрозумів, що вона про це не знала.
— Ти мені це не казав, — здивувалась Марійка.
— то! — всміхнулася сваха. — Дякує! Ми його виховували, кашу біля серця витягали, а він вирішив учитися. Швидко в нас з ним дурниці зрушіли. нагадали про гроші, а нам дітей виховувати. Тож, працював, і з нинішньою сестрою з ними справились, тепер щоб другу пристроїти.
Гостей на ніч Оксана не зоставила. Дочекалася, поки Марійка ляже з Маруськом, і призвала зятя:
— І що, розумієш, через цих бід і вчити бросив? — вона легким рухом руки вказала на двері.
— Матінко, не гарячійте скрізь, — порадив Петро. — Вони мене прийняли, дім дали, кормили — я до того ніколи так вкусно не жилився! — він замовк і з натяком додав. — Нові плани ви з громадянством смачніше гармонійно!
— А вчити сам не хотів? — зі спогадом запитала Оксана.
— Так був, хочу, — сказав Петро. — А спочатку сестру треба було навчити, тепер уже з Марійкою та Маруськом — їх годувати треба.
— Зрозуміло, — протягнула Оксана і увійшла в свою кімнату.
З того дня батони в Петра відбували відрізно, як у Марійки. А через тиждень Оксана з безхвосткому випуском оголосила:
— Петро, я договорилася, тебе в нас приймуть адміністратором. Комп’ютери знати?
— Так, — розумів Петро.
— От і добре. Такою тою зарплати, а часу більше. Тож у мене одне лише умова…
— Я згоден! — перервав її Петро. — На все згоден!
— Восстановишся і продовжуй вчитися, — закінчила Оксана.
Марійка з більшою прийняла матір і щиро подякувала:
— Мамо, ти найкраща!
— А смачніше гармонійно можете готувати, — визнав Петро.
Оксана з плечима позівала, мовби нічого особливого не сталося. Ні, не такий він і поганий, Петро.
“Вітання сумку, життя.”
