— Кому ти така потрібна?
— Марічко, не фотографуй мене у профіль. Не треба, — Софія кинула роздратований погляд на фотографку з їх прес-служби. — Навіщо ти звідти знімаєш?
— Софіє Володимирівно, я всіх фотографую, — зніяковіла Марічка, яка метушилась навколо круглого стола з почесними гостями й клацала фотоапаратом. — Хочу, щоб усі потрапили на знімки.
— Мене фотографуй лише прямо й ось звідти. Зрозуміла? Будь ласка. Тільки прямо, з цього ракурсу. Дякую, — різко відповіла Софія. — Колеги, повернімося до обговорення контракту.
Гості з подивом дивилися на Софію Володимирівну, але ніхто не висловився. Вона була керівницею, і їй можна було все, навіть вказувати фотографці під час укладання багатомільйонної угоди.
Марічка тепер прицілювалася уважніше й слідкувала, щоб Софія завжди дивилася в об’єктив і ніяк не потрапляла в кадр збоку. Про це її давно попереджали колеги, але вона забула й отримала догану. Хоча чесно не розуміла, що поганого в цих знімках у профіль. Адже все ж було добре.
Але для Софії Володимирівни не мало бути «добре» чи «нормально». Усе мало бути ідеально. Так їй завжди казала мати:
— Соню, ти маєш бути ідеальною. Ідеальною для чоловіка, для дітей, для колег і для світу. На тебе люди мають дивитися й казати: вона досконала.
— Мамо, я дуже стараюся.
— Знаю, доню. Але недостатньо. Ти пішла до школи у погано випрасуванній блузці. Хіба так можна? Чому не випрасувала, як я казала?
— Я прасувала, але складки лишилися. Думала, це непомітно, — похилила голову Соня.
— Якщо блузка добре випрасувана — ніхто не помітить. Якщо погано — помітять усі. Пам’ятай це.
— Добре, мамо, — Соня всмикнула носом. Їй було так болісно й страшно розчарувати матір.
— І не три свій ніс, Соню. Він у тебе й так великий. А коли ревеш — займає пів обличчя. І ще ця горбинка… Коли у вас шкільне фото?
— У вівторок.
— Ось, будь ласка, потренуйся перед дзеркалом — як сісти й дивитися, щоб ніс не виглядав таким.
— Добре, я спробую.
— Дивись прямо й трохи похили голову. Так буде краще. Давай, зараз же спробуй. Так, так.
Соня з очима, повними сліз, повертала голову перед дзеркалом, але ніс із горбинкою при будь-якому ракурсі їй видавався величезним. Хоча, якби мати не згадувала про нього так часто, може, вона б його й не помічала.
Під час таких розмов мати часто повторювала: «Не будеш ідеальною — заміж тебе не візьмуть. Залишишся сама на все життя».
Цього Соня боялася найбільше. Тому працювала над собою, щоб стати тією самою ідеальною жінкою. Тіло, схильне до повноти, виснажувала дієтами та пробіжками. Жодних пиріжків, морозива чи піци. Лише ненависна гречка, куряча грудка, салат із зелених овочів і чай. Вона прагнула бути ідеальною в навчанні, зубрила все від корки до корки. Адже гідному чоловікові не потрібна товста й дурна. Тому вона мала бути гарною, розумною, освіченою й із хорошою зарплатою. Кому потрібна утриманка?
Соня закінчила економфак, потім курси маркетингу й постійно підвищувала кваліфікацію. Вона знала дві мови, розбиралася не лише у здоровому харчуванні, а й у мистецтві, літературі, живописі. Прагнула бути ідеальним фахівцем і ідеальною дружиною.
З Денисом вона познайомилася після університету. Він був непоганий, вона — ідеальна: висока, струнка, підтягнена, з гарним манікюром, укладкою «волосок до волоска», випрасуваною сорочкою, строгими брюками зі стрілками, стильними прикрасами. А ще Софія чудово готувала, бо знала: шлях до серця чоловіка лежить через шлунок.
Денис був із звичайної родини, без особливих талантів чи перспектив. Працював юристом, займався нудними документами й не гнався за зірками. Але був гарний: високий блондин з блакитними очима й тонкими музичними пальцями. Поряд із ідеальною жінкою мав бути ідеальний чоловік, чи не так? Він звернув на неї увагу, і тут Соня, яка боялася лишитися сама, швидко взяла його в оборону. А Денис, у принципі, не заперечував: дружина працювала, тримала будинок у чистоті, гарно готувала й доглядала за ним. Він завжди був нагодований, носив випрасуваний одяг і вичищені взуття. Разом вони нагадували кадри з серіалу про щасливу сім’ю.
Через два роки після весілля в Софії та Дениса народився син. Тут Соня тепер усе взяла під контроль. Вона навіть купила книжку: «Як виховати ідеальну дитину» і робила все строго за нею. Складала раціон, купувала розвиваючі іграшки, підбирала модний одяг і найдорожчі речі для дитини — не дай Боже, хтось подумає, що в них немає грошей!
Для Софії дуже важливо було, що думають колеги, друзі, сусіди й просто незнайомі люди. Наче їй потрібно було підтвердження, що вона ідеальна… такою, якою її робила мати. Софія купила хороший телефон і по
