Перший раз Олеся Коваль помітила Андрія Бойка в офісі. Він зайшов, шукаючи роботу у відділі постачань, а вона в цей момент метнулася до відділу кадрів, щоб підписати наказ.
Вона зайшла підписати документ, та, побачивши привабливого гостя, зупинилась на мить.
Оце так красень, промайнуло в думках, і самостійний. Одразу видно Тепер таких не роблять. Вона прислухалась до розмови. Ага Відділ постачань Значить, незабаром познайомимося.
Наступного ранку незнайомець зайшов до їхньої бухгалтерії, привітався, подивився з доброзичливим інтересом на присутніх. На Олесю його погляд затримався
Вона це помітила, і дивна дрижка пробігла по всьому тілу. Оце ще, подумала вона, він так дивиться Чи бачили ми таких?
Чи бачили, чи ні історія мовчить, та Олеся швидко зрозуміла, що Андрій не схожий на її колишніх ухажерів.
Андрій завжди відкрито дивився їй в очі, лагідно, уважно. Ніколи ні куди не поспішав, легко розвязував будьякі проблеми, не чекаючи, коли його попросять, і не навязувався. Вмів залишатися непоміченим, а водночас зявлявся саме тоді, коли його найбільше потребували.
Все це залишало в Олесі незабутнє враження. Вона закохалася остаточно, безповоротно.
О так! подумала вона, про такого чоловіка можна лише мріяти!
Через кілька місяців вони вже жили разом, через півроку одружилися. Коли народився син точна копія Андрія, Олеся нарешті зрозуміла, що таке справжнє щастя.
Уночі вона притиснулася до чоловіка й прошепотіла:
Ти ж не зникнеш, правда? Тепер я тебе прочно привязала?
Я й так нікуди не планував їхати, відповів він, цілуючи її в висок.
***
Про доньку Андрія від першого шлюбу Олеся знала з самого початку. Питала про неї, та чоловік не поспішав розповідати. Лише колись він сказав:
Ми давно не спілкувалися, у мене навіть контакти нема. Коли дочці було три, Ліза моя колишня не хотіла, щоб ми спілкувалися. А зараз Даша вже підліток Тож Не будемо ворошити минуле.
Олеся поперекала плечима:
Як скажеш. Але якщо колись захочеш її знайти скажи. Я підтримаю.
Він кивнув. Більше питань Олеся не ставила. Чому? Андрій правий: у кожного є своє минуле
***
Одного вечора чоловік прийшов додому не в собі. Повільно, задумливо, зняв куртку, не піднімаючи очей, і пройшов на кухню. Налив собі води й залишився стояти зі склянкою в руці.
Андрію, що сталося? занепокоїлася Олеся.
Він подивився винувато й, мов вирішивши щось сказати, промовив:
Я знайшов Лізу, колишню, у соцмережах. Написав. Хотів дізнатися, як у них справи, як у дочки. Виявилося, Даша хоче спілкуватися зі мною. Ми навіть трохи поговорили по телефону
Олеся замерла. Вона сама часто нагадувала Андрію про доньку, а тепер, почувши новину, відчула, ніби щось розірвалося в середині.
Оце чудово! вигукнула вона, приховуючи збентеження, я дуже рада за вас!
Андрій засяяв. Йому це було треба почути. А Олеся відчула, як з того моменту в її життя ввійшла важка тягарка
***
Спочатку це були короткі дзвінки. Він заходив у кімнату і закривав двері, кажучи: «Даша соромиться». Олеся залишалася сама на кухні, чуючи його голос мякий, ласкавий, уважний. Той же барвистий тембр, який недавно належав лише їй
Потім зявилась колишня дружина. Спочатку короткі повідомлення, потім більше. Пальці Олесі самі простягалися до телефону Андрія, коли той залишав його без нагляду. Вона читала ці повідомлення, бачила фотографії незнайомої дівчини
Між рядками чітко пахнув ядовитий, солодкий нектар: «Ми тут, ми поруч, чекаємо». Кожного разу, коли Андрій йшов з телефоном в іншу кімнату, вона переконувала себе: «Він говоре з донькою, не вигадуй».
Але одного разу, проходячи повз, вона почула імя.
Ліза
Колишня дружина
З того моменту її пекло набуло чітких контурів. Олеся ненавиділа себе за те, що робила, та не могла зупинитися. Вона слідкувала, як він усміхається, глядаючи на екран, як затримує подих, обмірковуючи відповідь.
Зрада мерещилася їй у кожному його погляді, жесті, слові. Вона майже впевнена, що він живе в два світи.
Щодня Олеся розпалювала в собі вогонь ревнощів. Тепер все її дратувало.
Ти мене зовсім в грошах не ставиш?! вибухнула вона одного вечора, коли Андрій машинально листав телефон.
Олеся, що трапилось? підняв він очі, сповнені справжнього здивування.
Не прикидайся! прошипіла вона. Я все бачу! Ти знову з нею спілкуєшся!
З ким «з нею»? здавалося, він справді не розумів, про що йде мова.
І це дратувало її ще сильніше
Кожен його дзвінок став для неї ударом електрики. Кожна затримка на роботі доказом зради. Вона стала шпигуном у власній сімї, бо відчайдушно кохала його до болю, до самоутрати.
А він нічого не сказав, не пояснив, ніби не бачив, не розумів, як вона страждає. Це було не схоже на нього
***
Вони почали часто сваритися, часто без причини, через дрібниці, які раніше не важали. Маленькі непорозуміння перетворювалися на «глобальну проблему». Олеся кричала, що Андрій її не чує, що його погляд на неї змінився, ніби її присутність його важить.
У голові все частіше зявлялась думка, що душить і лякає:
Якщо щось станеться, у нього є куди піднятись. Там його люблять і чекають.
Раніше вона була впевнена у шлюбі. Тепер дім, який вона так кохала, втратив надійність і безпеку. По ночах вона лежала з відкритими очима, думала:
А що, якщо колись він вирішить, що там головне? Що минуле важливіше, ніж теперішнє?
Ранок змушував її гнати ці думки, стидати себе, вмовляти: «Ми ж родина. Ні. Він не такий».
Чим більше вона себе запевняла, тим сильніше боялася його вибору
***
Одного разу Андрій залишив смартфон на кухні і пішов купати сина. Раптом екран запалився сповіщення. Ліза
Олеся не торкнулася телефону. Хоч пальці задригули, а серце схопилося від передчуття. Вона не відкрила повідомлення, бо боялася, що може прочитати. Страхи давно стали нормою її життя.
Ти чому така сьогодні? спитав Андрій пізніше, уклавши дитину спати.
Нормально все, відповіла вона занадто швидко.
Він подивився на неї довго, ніби щось зрозумів, та не сказав нічого.
А вночі, коли він заснув, Олеся тихо лежала поруч, слухала його рівне, тихе дихання таке тепле, таке рідне. І раптом подумала, що це дихання, можливо, скоро буде чути інша
Ця думка спопеляла її так сильно, що вона встала і тихо пішла на кухню, сіла на табурет, стискаючи кулаки. Вперше в житті вона відчула себе замінюваною.
Неочікувано в кухню зайшов Андрій. Вона підняла заплакані очі:
Я боюся, що колись ти підеш
Він присів на коліна, взяв її руки у свої.
Куди підеш? запитав він повільно, ніби зрозумівши.
Ну вона відвернула погляд, туди. До них.
Він мовчав. У цій тиші вона почула найстрашніший звук паузу. Не протест, не сміх, не жарт. Ця коротка затримка була сильнішою за будьяку відповідь.
***
Потім настала ніч, що все змінила. Андрій просто не прийшов на нічліг, не подзвонив, не написав. Телефон поза зоною.
Олеся сиділа на кухні в повній темряві, уявляла їх разом, прокручувала в голові тисячі сцен їх щасливого життя без неї. До світанку її серце стало куском льоду.
Вона сіла за ноутбук, пальці самі почали писати. Писати Лізі Писати про себе. Вона писала і плакала, не помічала сліз. Писала в розпачі, як людина, що тоне і хватається за останню соломинку. Писала про кохання, ревнощі, приниження, просила одне «скажіть правду!»
Натиснувши «Відправити», відчула дивне полегшення і порожнечу. Зробила свій хід. Тепер залишалося чекати відповіді
***
Цілий день Олеся не знаходила собі спокою. Чекала. Уявляла, як буде розмовляти з чоловіком, коли він повернеться, як скаже йому, що все знає
В уяві репетувала сцену знову і знову, ходила по квартирі, торкалася речей, механічно годувала сина, а в середині було лише очікування
Вона чекала вироку.
***
Він прийшов пізно, майже вночі, блідий, похмурий. Мовчки сів напроти.
Навіщо ти це зробила? його голос був тихий, втомлений.
Олеся здригнулася.
Що я зробила?
Я прочитав твій лист. Ти все неправильно зрозуміла.
Не можеш бути серйозним!? вигукнула вона, втрачаючи останки спокою, тоді поясни! Ти хочеш повернутися до них? Стара любов не ржавіє? Чому ти мовчиш? Не ховайся з телефоном по квартирі! Не відводь очей! І як ти зміг прочитати мій лист?! Вона пропонувала?! Хоча б відповіла?!
Вона не відповість тобі, Олено, тихо сказав Андрій, я сам відповім У нас все буде добре Якщо ти, звичайно, не зіпсуєш все сама
Яка іронія, гірко посміхнулася Олеся, і дуже зручно Добре, не говори нічого. Мені вже й не цікаво. Марно я їй писала
Ліза померла, видихнув Андрій, сьогодні вночі. Я був з нею до кінця
Олеся здавалося, що вона розчуяла. Світ навколо застиг.
У неї спіймалося подих, всередині охололо
Всі її муки, ревнощі, підозри, внутрішній отруйний яд за один момент з важкого навантаження перетворилися на пил.
Вона померла? прошепотіла Олеся, ніби боячись почути відповідь.
Андрій кивнув.
Виявляється, вона давно хвора, промовив він, дуже зраділа, коли я зявився. Спочатку не зізналася. Хотіла подивитися, як ми будемо спілкуватися з нею і з донькою. Тож вона не намагалася мене повернути, Олеся. Вона хотіла лише одного щоб Даша не залишилася одна.
Він важко зітхнув.
Тепер ти розумієш, чому все залежить від тебе? Андрій уважно глянув на дружину, якщо скажеш «ні», я знайду, куди розмістити Дашу.
Ти про дитячий будинок? у голосі Олеси прозвучав жах.
Ні, звичайно. У мене і у Лізи є родичі. Сподіваюся, хтось візьме її до себе. У будьякому випадку я не можу приймати рішення без тебе
Олеся підскочила:
Навіть не думай! крикнула вона так різко, що сама здивувалася силі свого голосу. Твоя донька житиме з нами! Зрозуміло? З нами!
Андрій замовк. На мить закрив очі.
Коли відкрив їх, у ньому стояли сльози:
Я знав Вірив, що ти скажеш саме це, тихо сказав він.
Олеся крокнула до чоловіка, сховала обличчя в його грудях. Усі її страхи і підозри розтанули. Попереду була нова, складна, але вже не страшна, життя.
Вона вже нічого не боялася. Вона зробила свій вибір.
