**Піти чи залишитися**
Оксана відчинила двері й здивувалася, побачивши доньку Марічку та незнайомого хлопця, який усміхався чемно.
— Привіт, мамо, знайомся, це Денис, — затараторила донька, — ну, вирішила, що вам пора познайомитись. А тата нема вдома? — підштовхнула хлопця вперед, — заходь, Денисе, не соромся, у мене найкращі батьки.
— Добрий день, — трохи зніяковіло промовив він і зайшов у кімнату.
Оксана усміхнулася, щоб підбадьорити його, і кивнула у відповідь.
— Мамо, вибач, що без попередження нагрянули, ми тільки чаю вип’ємо, — спішно додала Марічка, — а потім підемо в кіно.
Денис поводився ввічливо, скромно посміхався, але підтримував розмову.
— Мам, а де тато? Я хотіла, щоб він познайомився з Денисом.
— Ну де ж може бути наш тато? У гаражі, звичайно. Колупається там, казав, що в машині треба пропилососити та помити. Ти ж знаєш, він усе сам, на автомийку не хоче… — відповіла Оксана.
Незабаром Марічка з Денисом зібралися йти. Хлопець ввічливо подякував і попрощався.
— Ой, який чемний і вихований, — подумала мати, зачиняючи за ними двері.
Марічка навчалася в університеті на другому курсі, донька вже доросла. Оксана навіть не помітила, як вона виросла. А тепер вона постійно питала матір про життя, шукала порад: як вчинити, що робити у тій чи іншій ситуації, чекала підказок.
Іноді, звичайно, мати давала дочці поради, але бували випадки, коли відповідала:
— Доню, на це питання у мене немає однозначної відповіді, і ніколи не буде. Бо не буває єдино правильних рішень. Іноді життя розставляє нам пастки, наче підказує, що для всього свій час.
У кожного своя доля, життя розпоряджається по-своєму. Оксана, проживши з чоловіком понад двадцять років, завжди була на роздоріжжі. Вона добре пам’ятала, як подруга Тетянка познайомила її з Іваном.
— Оксанко, знайомся — це Іван, друг мого Дмитра, — підвела вона до подруги високого, трохи несміливого хлопця. — Він працює з моїм Дмитром, той давно просив познайомити друга з кимось із подруг. Ну, спілкуйтесь, — усміхнулася Тетянка і пішла до свого хлопця в натовп танцюючих.
Студентська дискотека була в розпалі. Оксана з Тетянкою вчилися в університеті, навчання добігало кінця. Тетянка з Дмитром збиралися одружитися через два місяці. Іван виглядав чужим серед студентів, соромився, ніяковів. Сутулився, ніби боявся свого зросту, був трохи незграбний, оглядався навколо, дивлячись на веселий студентський натовп.
— Іване, ти десь навчаєшся? — першою заговорила Оксана.
— Ні, я вже третій рік працюю водієм, а до цього армію відслужив.
— Дивно, відслужив армію, а навіть не пожорсткішав, високий і худий, — подумала Оксана, — зазвичай хлопці після армії повертаються іншими. У неї був приклад перед очима — її старший брат.
— Ми з Дмитром разом служили, так вийшло, що потоваришували, і після армії дружба триває. Разом і на роботу влаштувались. Навчався лише у школі. А ви, значить, з Тетянкою тут вчитесь?
Він дивився Оксані в очі, усміхаючись. А усмішка в нього була хлоп’ячою й чарівною, що вона мимоволі посміхнулася у відповідь, хоча не хотіла давати йому підстав на щось сподіватися. Він їй не сподобався. Так і відбулася їхня перша зустріч. І якби тоді хтось сказав їй, що це її майбутній чоловік, вона б від щирого серця
