Кохання, що обернулося зрадою: Витончена помста
Прожили вони разом тридцять пʼять років. Майже півжиття. Богдан і Марічка. Все почалося, як у старих казках танці під дощем, розмови до світанку, мрії про будинок із садом. Марічка була тендітною, тихою, але з залізною волею. Богдан честолюбний, з вогнем у очах, завжди жадібний до більшого.
Разом вони пройшли крізь бідність, борги, переїзди, втрати. Коли Богдан почав будувати бізнес із нуля, саме Марічка тримала все дім, дітей, роботу, ліки. Коли ж урешті прийшов успіх, принісши достаток і спокій, Богдан закохався. У нову секретарку, струнку, яка сміялася з його жартів і затримувала руку на його плечі на зайву мить.
Він швидко вирішив. Найняв найдорожчих адвокатів, щоб відібрати будинок той, що будувався цеглина до цеглини, де Марічка саджала троянди та вишивала подушки. Дім, який колись був їхньою спільною мрією.
Суд віддав будинок Богдану. Марічці дали два місяці, щоб зібратися. Але вона пішла за два дні. Без сліз, без сцен. Мовчки. Склала речі, замовила перевізників. І на прощання розкидала по домі шматочки вяленої риби за штори, під підвіконня, у вентиляцію. Залишки прощальної вечері, яку приготувала собі сама, за пустим столом.
Нова коханка Богдана заселилася в «будинок мрій» за кілька днів. Їй усе здавалося ідеальним: світло, простір, камін, тераса. Але за добу гострий сморід пройняв стіни. Ніщо не допомагало ні прибирання, ні пахощі, ні ремонт.
Вонь посилювалася. Мили підлоги, міняли килими, тримали вікна відчинені. Купували очищувачі. Даремно. Друзі перестали заходити. Ніхто не міг витримати цей запах.
Богдан намагався продати будинок. Але чутки рознеслися серед сусідів. Покупці тікали через десять хвилин. Агенти відмовлялися працювати. Дім став прокляттям.
Подружжя взяло величезний кредит на нове житло. Гроші закінчилися. Аж ось Марічка подзвонила:
Ну як справи, Богдане?
Жахливо, зізнався він, зламаний. Будинок не продається. Ми в боргах.
Як дивно, відповіла вона спокійно. Знаєш, я сумую за тим домом. Продаси його мені? Скажімо за 10% вартості?
Богдан мало не заплакав від полегшення. Погодився миттєво. Десять відсотків? Будь-що, аби позбутися кошмару.
Наступного дня Марічка прийшла з нотаріусом. Папери підписали за хвилини. Подружжя виїхало до нового будинку. Вона ж увійшла у порожні хати, глибоко вдихнула і посміхнулася вперше за багато років.
Але історія на цьому не закінчилася.
Подружжя вирішило забрати з собою все зі старого дому: меблі, штори, навіть карнизи! Особливо карнизи. Богдан не хотів лишати колишній дружині нічого. Зняв їх власноруч. І разом із ними забрав джерело смороду.
У новому будинку вонь зявилася вже зранку.
Марічка знала, що так і буде. І більше ніколи не подзвонила.
Тепер у своєму домі вона насолоджується тишею, чистими стінами і квітучими трояндами. А Богдан живе з прокляттям, яке сам на себе накликав. За зраду. За гордість. За те, що забув, хто був поруч, коли в нього нічого не було.
