«Чужа гостя»
Це було на зорі епохи мобільних телефонів, коли ми з чоловіком щойно стали молодятами. Вселилися в новеньку квартиру у свіжозбудованому будинку десь на околиці Києва. Квартири там були просто пісня! Така зручна планування, що аж захотілося купити ще одну для натхнення. Все було чудово, якби не сусіди по майданчику якісь підозріло непривітні. Я, хоч і була тоді молодою, але вже вміла командувати начальниця, вимоглива, змушена всіх навколо тримати в тонусі. Чоловік іноді жартома кликав мене по імені та по-батькові Марічка Олексіївна.
День через день виходжу з квартири, бачу нову сусідку вона мені ані «Доброго ранку!», ані «До побачення!» Ну то й я подумала не буду вітатися, ось вам, маєте. Спопеляючий погляд, брови домиком хай всі знають, з ким мають справу!
І ось настав день новосілля! Запросили всіх рідних і друзів гуляли, як українці вміють: із піснями, тостами, наваристим борщем та галушками! Трохи затягнули, ну що поробиш. А тут дзвонить у двері наш сусід годинник показує десь 23:30, якраз, коли українська душа тільки починає співати… Я відчиняю, а він мені: «Пані Марічко, вже пізно! Дружина моя, мовляв, голова болить, заснути не може… Ви б, може, трохи тихіше?» Оце шок! Субота, ніч юна, ще й обурюється! Ну, думаю, ну й стандарт на «приємного сусіда». З того часу я принципово навіть не дивилася у їхній бік, навіть якщо ми одночасно виходили у спільний тамбур. Чоловік ще вмудрявся казати їм «Добридень», а я жодного слова! Нехай вчаться, як поводитися з поважними людьми!
Кілька тижнів ми їх майже не бачили. Але якось пізнього зимового вечора повертаємося додому а біля вхідних дверей сидить молодичка. Побачила нас аж розцвіла: «Добрий вечір! Я сестра вашої сусідки, приїхала з далеких країв. Вже три години чекаю, а нікого немає… Можна я посиджу в тамбурі? У підїзді так холодно, що аж кістки зводить!» А на дворі сніг валить так, що дерева в похилі танцюють. Ми впустили її. Я з чиновницьким тоном питаю: «І де ваші речі? Напевно не звідси?» Вона «Багаж у камері зберігання на вокзалі, завтра, думаю, чоловік сестри допоможе забрати. Самій тягти у таку хуртовину…”
Зайшовши у квартиру, я подумала: «Та хто ж її так кидає може, вона взагалі якась шахрайка?» Підозріла і принципова, як і годиться…
Ми вже збираємося вечеряти, а мені свербить що то за незнайомка під дверима? Підійшла до вічка сидить, худенька, тулилася спиною до стіни у замерзлому тамбурі. Чоловік кличе до столу, а мені суп не лізе. Думаю про ту «гостю». Чоловік пропонує запросити її до вечері, а я «Нам ще аферистів додому не вистачало!» Але стілець у тамбур занесла, сердито питаю: «А чого це вас сестра не зустріла?» А вона так по-нашому, щиро: «Хотіла сюрприз зробити Вона ось-ось народить, та ще й вагітність важко переносить. Я приїхала допомогти з малечею». Хммм… Це ж наче не видно було що сусідка в положенні!
Через кожні пять хвилин я стояла біля дверей і визирала у вічко. Сидить, чекає навіть не скаржиться. Чоловік швидко заснув, а я жодним оком. Як тільки очі закриваю уявляю ту чужу гостю Доїхати до Києва у такий сніг, годин десять у поїзді, півночі на вокзалі Та вона ж, бідолашна, змучилась.
Дивлюся на годинник майже північ. Я зірвалася з ліжка, накинула халат і гримнула у тамбур: «Годі того сидіння! Йдіть ночувати до нас!» Вона так здивувалася, аж почервоніла! Почала відмовлятись, а я не відпустила дала халат, рушник, відправила в душ. Щойно відігрілась, настояла, щоб вона повечеряла. Влаштувала у гостьовій кімнаті нічліг і побажала на добраніч. Трохи зверхньо, зате по-доброму.
На столі залишила записку для сусідів: «Ваша сестра у нас, не будіть раніше 6:00».
О восьмій ранку дзвінок у двері. Відчиняю а сусід аж світиться від щастя: «У мене син народився цієї ночі! Розумієте, син у нас!» І так це все сказав щиро, що мені стало радісно наче й для мене це щастя. Дивно, але захоплюючись! Вже за день мама з немовлям були вдома, сусідка обіймає мене вдячна, що не кинула її рідну сестричку на морозі.
Іноді нам здається, що ми самі себе знаємо досконало, і людей навколо вміємо розкусити з першого погляду Сваримося, ображаємося, встаємо у горду позу. А потім буває момент, коли весь гнів випаровується, і ти розумієш: життя відчувається повною мірою, лише коли живеш із відкритим серцем. І допомогла мені це зрозуміти одна-єдина чужа гостя.
