Маруся й незвично тато
Не те щоб Марусе було байдуже до кривого батька, просто вона не могла його прийняти. Як він їй тато, якщо вона зовсім без тата зростала? І цей “татко Федір з’їв ведмедя” також не тато. Але для розваги матері вона від початку спілкування прагнула приховувати своє недовір’я.
Тільки-но виполоть 11 років, Маруся розуміла, що мати хоче сім’ю, занепало навіть урядувати. І кривий батько – Федір справжній, просто тихий чоловік. Але чужий. Марусю, ніби й не помічає. Зате не п’є, як батько у кращої подруги Яни, правда, сестрою та не була, а лише троюродною.
Федір, здається, і не помічав, що у його любої дівчини росте дочка. Прийняв її присутність як необхідність і почав планувати, щоб ем’янка Яна йому розродила родного сина, а то й двох. Вони швидко одруженіся, виміняли дві квартири в Києві на одну простору, у Марусі вперше з’явилася особиста кімната, а між нею й кривим батьком народився “худий мир”, замість “щирої ворожнечі”. Після школи Маруся нервово ховала від Федора, намагаючись з ним менш суворити. Він і не намагався більш близько з’єднатися.
Коли у Яни почали вранці виходити біль та мороки в голові, вони всі зраділи – вагітність! Маруся мріяла про братика, а Федір про сина. Але сталося жахливе – не нове життя зародилося, а непримиренна хвороба вкоренилася в головному мозку молодої жінки. Маруся стала сиротою о 11 роках, а її тваринку відвезли до інтернату для дітей-сиріт.
Вона ще не думала про себе, під тягненням болю, коли випадково вчула в кухні плача куми Яни та оправдання перед Федором: – спробувала б я її узяти до себе, у кінці-кінців Яна – моя кум’янка, не чужі. Але ми з Янкой навіть раз на тиждень біжимо з дому, як у мене гаряче п’ється воду. Не потяну. Нікого з роду побільше немає.
Маруся не хотіла підслуховувати, але так сталося. з розмови зрозуміла, що прибули з опікунства, що “виймає її в інтернат”, що в цих стінах адже тільки Федір змагається, щоби залишити її. Вот і прощай.
– Марусо, поговорити потрібно – записав кривий батько о рані, але замовкав, сповідуючи слова.
– Так, не турбуйтесь, знаю – потрібно в інтернат збиратися.
– Я про інше. Як ти не проти, хочу формально стати опікуном, ми з матір’ю були одружені. Можна випробувати, але тільки ти сама. Я знаю, який я поганий татко, але не зможу тебе в інтернат віддати. НЕ МОГУ. Скоріше під Яну. Спробуємо. Наверно, вона бачить навіть тепер.
Вона і не могла збагнути, що дорослий чоловік може плакати. Навіть Федір на похоронах не мав сліз, червоних очей, ні. Але тепер… підійшла, обняла й стала, як маленьку, міняти.
І все в них вийшло. Хто кого підтримував перші півроку – питання, але часроців сповів. Оволоділи відмиванням борщу і не тільки. Научились говорити.
Правда, Федір був мовчазним, але Маруся звикла. Помім вдячності, почала навіть поважати кривого батька. Чоловік справедливий. Навіть одному разу заступився там, коли дівчата на подвір’ї дісталися Марусі. То морожене принесе, то два квитки на новинку купить. Деколи з’являлася кума Яна, допомагала розбиратися з рахунками. Іноді приходила ночувати. Біль стихала. Почали жити. Федір йшов до школи на збори, залишав частину заробітку спільного фону, ніколи не питаючи рахунки. Маруся спрагнула підвести його. Ніколи не кликала “тато”, тільки про себе, бо для нього вона чужа дитина.
Не сама з’ясувала це, а була “таємна порада” та чужа вдячність. Мабуть, дівчинка е заподіяла.
Коли їй заповнило 14, Федір спробував відновити рідний розмову. Цього разу, спитав її погляд на шлюб. На роботі з’явилося якось стосункове з жінкою, а ще буде дитина.
– Я б її забрав, але ти ще не зможеш тут жити. І опікунство насторожиться. Вдвох туди – тісно. У неї тільки коморка в службовому будинку. Але якщо я звернуся з нею сюди, як думаєш – зживемось?
Наверху зжились. Лія виходила важною, натхненістю, ласкавою вагітністю. Федір повеселів, а Маруся намагалася вирівнювати конфлікти. Кіб-то тут мій підлітковий період не випав. Навірно я повзлі за півроку з батьком Яни. А Лія…
Маруся пояснювала їй випадками на невезіння і не говорила Федору, як зникає усмішка жінки, коли його двері зачинялись. Як вона гідно показувала Марусі, що тепер вона господарка, а Маруся – ніхто. І цей “ніхто” бегав під ногами східця, як помилка його думки.
Порозумівшись, що Маруся не повідомить, Лія почала відкрито нагадувати про це. Зразу втомила її чужа дочка, чужа дитина.
Поміг більш той тактичний метод. Менше виходати в поле зору. Федір був в невдачі довго, а коли народився їхній син – Стась, то почав усвідомлювати, що їй в їх сім’ї не тає. Лія почала підшло під Федора, що чужа дитина йому заважає. І що навіть кілька квадратних метрів у цій квартирі є її – мав би винести із налашування. Ось чому вона хотіла, щоби діти шукали сходження з життя, а не ті відців.
Федіру важко давалися заперечення, він дійсно був нелюдина з молодих. А Лію й у звичай винести не вдавалося. Проте знайшов простий аргумент – захопив кулаком по столу й сказав. Спинься. Ніколи більше не хочу чути про це.
А Марусю випросив швидше до Яни. Там почистили, почварили рядки, висадили квіти. Посиділи у мовчанні, і знову були поруч, як у ті перші півроку болю.
– Все обереться, Марусо. Ти терпіть. Згодом Стас у садик піде, Лія почне працювати, і не буде їй часу грати у дурні.
Але Лія з’явила другий бік. Під благом слабкості імунітету Стасика заборонила запрошувати Яну. Вона давно навчила її мати не відвідувати вас. Взяла в руки фінансову справу. Марусі не давали доступ до спільних грошей. Хотіла попросити Лію навіть на найпростіше, про що дівчата сором’язливо мовчали.
Вона не скаржилася Федору, не хотіла бути причиною їхній ворожнечі. Ей було приємно, що ем’янка знову блищить очима, що він любить Стаса.
Федір випадково виявив, що Маруся не їсть в школі. Навіть у дев’ятому класі частенько залишалася на заняттях, займала секцію куля. І багато разів ночі голодною. Грошів на перекусу не було, скільки замість цього відразу перейшли в Ліньк () карту.
Класношильник Марусі відлітав Федіру.
– Ви б, Федор Ільич, поговорили з Маруся. Модна модна, але відчувається, що вона зникла. Скоро вона впала в обморок. А відповідати мусимо знову школа.
Коли Федору з тугом зрозуміло, що він загубив мит хвитання, покладаючись на дружину, то корився самого себе, ругав дівчину за мовчання.
– Так, прощаю, дочка, я регісар. Ну а ти чому мовчала? Знати, ти маєш власний рахунок. Я із заробітка скидував, а виплати йшло туди. Знати, ми їх не будемо ділити. Твоє майбутнє, твоя відкладка. Я просто карту відкрив і буду додавати. Добре?
Маруся майже не слухала його, про гроші, про карту. В голові бурхливо гула – ДОЧКА. Не Маруся, навіть чужа, його справжня дочка, що він хвилювався. Не за Лія, не за Стаса, а за неї?
О, чим більше Лія бузилася, коли зрозуміла, чому до неї менше поступали відктів. Почала, то вимагати опікунські кошти в общий кошелек, то жалувати себе, що тратить усе на відпустку. А так інакше, як вдягати, обувати й годувати її? А ще й гроші дівчині виділяв!
– Так, отпустні отримаю, і поїдемо на відпочинок, усі ж його…
– Ще раз до вашого дому відпочинку? Я хочу до моря!
Таких баташих відплило ще кілька років. Лія намагалася вдирати Марусю, а Федір став стіною. Марусі було приємно, що вона причина суперечок.
Все, що гріло – Яна і Маруся мріяли про випускний, про роботу, про кімнату. Під Яної батько зовсім пішов з ума, вибухав безвихідками, викидати все з будинку. І неясно, хто з дівчат білянів хуже.
Але мрії не змогли здійснитися. Яна вийшла зі заміж жити одразу після випускного. Навіть за першого Знайомого. Марусі змінили плани – у той інститут, де є гуртожиток, став ціллю. Федір, хоч би не підтримував цю ідею, бачив, що Марусі є важко в матері. Розраховував інші варіанти – отримати іпотеку, але Лія проти все жорсткіше, запропонує гроші.
– Що їй скасивала… в цій квартирі? На всьому готове виростала!
Рішення настала неочікувано. Федір одержав в спадщину квартиру в сусідньому місті. Там розташовувався інститут сервісу, куди Марусю тягяло, але вона не вважала за себе вартою платної навчання. Не було бюджетних місць по бажаному напрямку. І навіть гуртожиток там не мався.
Федір переписав своє спадкове житло на Марусю, передав менеджмент рахунка, де вбирався достатньо, щоб оплатити весь період навчання. Сам поїхав їй допомогти, вести документи. Ні, він дійсно хотів допомогти, але ще й була причина – Лія лопалила, як наслідок. А він втомився позіхаючи. Неділю настала буденна від неї.
Оглядав усіх сусідів у під’їзді, інші не багато. Маленький тримістровий будинок у спокійному МКД. Попрохав “не дратувати дочку, зв’яжіться”. І це Федір, який з покупок ходив тільки з самообслуговування, щоб не спорити з продавцями!
– Тобі вдалося з татом, донько, – говорили сусідки, зустрічаючи Марусю на подвір’ї.
– Так, татовий шаховий, – погоджувалася Маруся.
На кожній весіллі є трогливі моменти, які важко зберегти від сліз. На Марусиній весіллі цим моментом став танець батька з дочкою.
Федір усе підготував, щоб померитися. Невістка не хотіла йти на реєстрацію, доки не приїде батько. Команда його машина зупинилася на трасі між містами. Нова, як подарунок. Не випробована. Але все минуло, і встигла.
У життя цей тихий чоловік встиг все.
Незнайомець та дитина
