Після отримання премії на заводі Тарас із двома друзяками сиділи у невеликій корчмі. Хоча премія й невеличка була, але він не одружений і до грошей ставився просто.
“Є гроші – добре, — тішився він. — Немає, почекаю до зарплати.”
Так він казав друзям, коли ті скаржилися, що всі гроші віддають дружинам, а якщо вдасться сховати заначку – то й добре.
“Так, Тарасе, самотньому легше, — сумно промовив Остап. — А в мене троє синів, а зарплата не така вже й велика. Раджу тобі — не одружуйся, а то й дружина буде тебе дошкуляти: діти їсти хочуть, чоботи прорвалися, з одягу виросли, і таке інше…”
Чоловіки сміялись, але тут до них підсіла дівчина, гарненька та жвава. Одразу побачивши Тараса, вона сіла йому на коліна. Він був молодший за всіх із друзів. Йому наче й ніяково було, але він обійняв її.
“Мене Марійкою звуть, — весело сказала вона. — А тебе?”
“Тарас”, — відповів він, а друзі, підморгуючи один одному, реготали.
Марійка встала і сіла на стілець, який турботливо поставив Остап, узявши його від іншого столу. Тарас був хлопцем із села, трохи більше року жив і працював у місті, за характером скромний і не знав, як поводитись із такими жвавими й наполегливими дівчатами. Але Марійка йому дуже сподобалась, і того вечора вони пішли разом. А вранці він прокинувся поруч із нею.
“Мені на роботу”, — сказав він, швидко вдягаючись, а вона лишилася лежати.
“Тарасику, сподіваюсь, це у нас не остання зустріч? — промовила вона, потягаючись. — Приходь після роботи, я тебе чекатиму.”
І довгим здався Тарасові робочий день, але після зміни він стрілою помчав до Марійки. Та й справді чекала його в гуртожитку. Закохався Тарас у цю яскраву й жваву дівчину, навіть не пізнавши її як слід, хоч друзі й попереджали, що вона часто буває у чоловічих компаніях. Але Тарас вже й заручини їй запропонував.
Через рік у них народилася донечка Оленка. Марійка спершу була непоганою господинею. Готувала, прибирала, за дитиною доглядала, годувала грудьми. А як тільки Оленці виповнився рік, все й почалося. Тарас на роботі, а вона залишала донечку сусідці й йшла гуляти. Він приходить, а дитина у сусідки, та й докоряє:
“Тарасе, у мене своїх двоє дітей, а тут ще й за твоєю дивись. Скажи своїй Марійці, що більше не буду.”
Сварились, скандалили, Тарас погрожував дружині, що якщо вона ще раз залишить дитину й прийде п’яна, то… Але Марійка почала приводити додому чоловіків. Приходить чоловік з роботи – а там компанія. Він усіх виганяв із хати. І ось одного разу, коли знову посварились, Марійка заявила:
“Забирай Оленку й катай куди хочеш, не потрібні мені ви обидва. Повертайся в своє село.”
Тарас так і зробив – він і раніше про це думав, але все сподівався, що Марійка опам’ятається. У селі його мати, Ганна, сильно хворіла, навіть уже не вставала, а сусідка Настя за нею доглядала. Будинки стояли поруч, навіть у віНастя полюбила Оленку як рідну, а Тарас, побачивши, як добра й турботлива вона до нього і до дитини, зрозумів, що нарешті знайшов справжнє щастя.
