Є у мене сусіди літнє подружжя, а з ними живе їхня донька з трьома доньками. Звуть її Ганна кажуть, вона залишилася без батька ще змалку. Всі шепочуть, що це через те, що в неї три доньки, та ще й кожна від іншого чоловіка.
Про Діну (так Ганна називає свою маму) розповідають, що вперше Ганна вийшла заміж зовсім юною вісімнадцять років було дівчині. Наречений був до неї дуже привязаний її батьки не заперечували, навпаки, раділи, бо хто ж не хоче, щоб дитина була щаслива.
Прожили вони разом майже пять років, але діточок так і не було. Люди почали перешіптуватися, думали, чому ж так. Як це часто буває, винною зробили дівчину мовляв, до вісімнадцяти таких дурниць наробила, що вже не може дітей мати.
Ганні не пощастило й із свекрухою та була справжньою українською жінкою з села і все втовкмачувала синові, що така дружина йому не потрібна, бо основне призначення жінки народжувати потомство. І син таки її послухав покинув Ганну. Розлучилися, але прізвище вона не змінювала сказала, хай вже так буде, клопотів менше.
Потім у Ганни зявився другий чоловік, і зненацька вона завагітніла. Виявилось, що це не вона не може мати дітей, а перший чоловік був винен. Але вже було байдуже як тільки народилась дитина, новий чоловік одразу зник, втік світ за очі. Що робити Ганна оформила доньку на прізвище першого чоловіка.
Мама Ганни на онуку зовсім не сердилася, навіть раділа бо дуже хотіла мати онуків. Минув час, і Ганна знову зізналася батькам, що чекає малюка. Цього разу, принаймні, з новим чоловіком вони офіційно одружилися. Але чоловік не планував дітей у найближчому майбутньому. Однак сталося як сталося: народилася дівчинка з проблемами зі здоровям. Батько, наляканий, утік і навіть не подав на розлучення.
Пройшов ще якийсь час, і Ганна знову зустріла чоловіка й вирішила народити втретє, хоч батьки вже не підтримували тяжко ж стількох прогодувати. Але Ганна не слухала нікого народила третю донечку, а її тато теж зник одразу після народження. Третій доньці дали вже зовсім інше прізвище.
Єдине, що у цій історії добре принаймні, Ганна змогла купити квартиру, і батьки їй в цьому допомогли, добряче скинулися гривнями. Та після чергової сварки з батьками дівчина зрозуміла: треба якось заробляти, аби годувати трьох дітей. Вирішила вона подавати на аліменти. Уявляєш ніхто з чоловіків не визнав дітей, дехто просто втік, інші почали погрожувати.
Отак і живе Ганна діти є, а що далі? Знову сидить у глухому куті, бо не знає, що робити даліА далі як зможеш, так і крутишся. Ганна не втратила сили усміхатись і радіти дрібницям. Зранку вони разом пють чай, діти допомагають мамі із найпростішим поскласти іграшки, витерти пил, полити алое на підвіконні. Інколи в квартирі так тихо і затишно, що навіть сварки з мамою здаються десь далеко, неначе інший світ, до якого можна й не повертатися.
А сусіди хто шепоче, хто мовчить, але двері квартири Ганни завжди відчинені для дитячого сміху та щирих друзів. Хто б не судив її, вона знає: це життя, прямо тут, у цій маленькій, наповненій турботами і клопотами квартирі, її силa. Отак одного сонячного дня, коли їй здалося, що все ще попереду, Ганна раптом зрозуміла: щастя не в прізвищах і не в чужих думках. Щастя це ранкові обійми трьох доньок, які щоранку шепочуть їй на вухо: Мамо, ми тебе любимо.
І тоді, навіть якщо за вікном бушує вітер і хтось знову перемиває кістки на лавці, у домі Ганни завжди є місце для надії. Бо найсильніші жінки ті, що вміють зростити любов із найважчих обставин.
