Ювілей не за правилами
На шістдесятий день народження Наталки Петрівни зібралися рідні та друзі — вона ж така енергійна, що й не схожа на пенсіонерку. Хоча вже й не дівчина, але й старою себе не називає — завжди жартує:
— У мене ще пороху в порах вистачить, навіть поділитися можу! — і сміється на всю кімнату.
У кав’ярні «Калина» народу було повно: чоловік Тарас, два сини з дружинами, сестра Галя з родиною, колишні колеги. Вже відпрацювала останній день головною бухгалтеркою на заводі, попрощалася, але обіцяла заходити:
— Не прощаюся надовго! А от як сидіти вдома — не уявляю. Та що вдієш, кожен колись доходить до цього…
Колеги шкодували — Наталка Петрівна завжди допоможе, порадить, підкаже. Директор теж сумнівав: «Такий фахівець — і на пенсію!» А дівчата з бухгалтерії сміялися:
— Не дамо вам спокою, будемо дзвонити! Хто ж нас інакше виручатиме?
— Дзвоніть, голубки, я тільки за!
А сьогодні всі гарні, радісні, а сама ювілярка — просто диво: у вишуканій сукні кольору кави з молоком, натуральні намиста з бурштину, навіть туфлі на невисокому підборі. Останні роки взагалі не вдягала каблуки, але сьогодні — особливий день.
— Мамо, ти у нас найкрасивіша! — говорили сини, даруючи їй великі букети півоній.
— Дякую, синочки, — цілувала їх по черзі.
Святкування вдалося на славу. Чоловік Тарас увечері не відводив від неї очей — така вона сьогодні чарівна. Прожили вони разом майже сорок років, виховали синів, і тепер могли пожити для себе.
— Тарасе, давай і ти звільняйся, годі вже працювати! — умовляла вона.
— Подумаю, Наталко. Але як я вдома сидітиму? Нашому поколінню без роботи — нікуди!
— Та ти ж правий, нас так виховали…
Наступного дня Наталка схопилася рано — у них у гостях сини з невістками, сестра з чоловіком і стара мати. Хату Тарас будував сам — точніше, його будівельна бригада. Завдяки зв’язкам матеріали вийшли дешевше, а тепер у них просторий двоповерховий будинок, де всім місця вистачає.
Наталка метушилася на кухні — гості поїдуть увечері, треба всіх нагодувати. Сини люблять її вишневий пиріг, він уже в духовці.
— Прокинуться — буде чай з пирогом. Люблю гостей, весело! А то вдвох з Тарасом у такому домі… Хіба що мама, та вона рідко виходить, болить у неї.
Раптом почула голос чоловіка:
— Наталко, ну хіба тобі лінь полежати? Вже шістдесят минуло — бережи себе! — сміявся Тарас. — Та кому я кажу…
Вона ж ніколи не лежить, коли гості в домі. Завжди готує сніданок — ситний, смачний. Особливо Тарас любить поїсти зранку:
— Сніданок з’їж сам, обідом поділись з другом, а вечерю…
— А вечерю?
— Вечерю теж сам з’їм! — і вони обидва реготали.
Гості поступово прокинулися, зібралися на кухні — сміх, розмови, радість.
— Гарно у вас, — хвалилася сестра Галя. — І чисто, і затишно, і двір як з картинки!
— Та що я? Без Тараса б нічого не вийшло, — погладила чоловіка по голіві.
А Тарас, дивлячись на неї ласкаво, відповів:
— Наталочка моя золота — сама невсипуща, і мене з собою тягне. А вдвох, як відомо, і гори зрушити можна!
— Пощастило вам одне одному, — додала Галя.
— Ой, точно! — сміявся Тарас. — Навіть не уявляю, якби ми тоді не познайомилися.
Усі зареготали — історію їхнього знайомства знали всі.
— Мам, розкажи ще раз! — попросив молодший син. — Краще тато, у нього ж бо яскравіше виходить!
У далекі студентські роки з Наталкою і Тарасом стався кумедний випадок у тролейбусі. Тарас їхав з пар додому, занурившись у конспект. З Оленою посварився тиждень тому і не дуже шкодував — мати її не схвалила:
— Щось у неї хижий погляд, і не ввічлива зовсім. Прийшла вперше — навіть не привіталася.
Раптом його торкнула кондукторка:
— Оплачуйте проїзд!
Він подав гроші, отримав квиток і… здачу — одну гривню. Механічно поклав у кишеню і…
Наталка їхала до гуртожитку, дивилася у вікно. Кондукторка подала їй квиток, і вона сунула його в ліву кишеню — права була притиснута до якогось пасажира.
Раптом відчула — хтось лізе в кишеню!
«Ото мерзотник! За останню десятку хоче взяти!»
Схопила чужу руку, затиснула свої гроші:
— Зовсім збожеволів?
— Сама така, — почула чоловічий голос.
— Мої гроші не віддам!
— Це не ваші гроші! — прошептав він.
— Як не мої, якщо це моя кишеня?!
Пасажири озирнулися. Наталка з силою розтиснула його пальці, вихопила купюру і вискочила на зупинці.
«Фух, відстояла свою десятку!»
Але, розкривши долоню, побачила — там гривня. А перед нею стояв той самий хлопець і посміхався.
— Ну що, тепер зрозуміла, що це мої гроші?
— А ти що робив у моїй кишені?!
— Помилився! Тісно, як оселедці в бочці…
Вона швидко перевірила кишеню
