Ні. Ми вирішили, що тобі краще не привозити дружину з дитиною до цієї хати. Довго терпіти незручності ми не зможемо, і зрештою попросимо вас виїхати. А потім твоя жінка всім розказуватиме, що ми вас із малюком на вулицю вигнали.
Соломіє, що з тобою? Ти бліда, як крейда, запитала сусідка.
Тарас сказав, що господарка наказала нам виїжджати. Одразу. Каже, здавала помешкання подружжю без дітей, а ви збираєтеся дитину приводити. Немовля буде ночами плакати, сусіди скаржитимуться, а їй зайвих клопотів не треба.
І куди ж вам діватися?
У батьків Тараса трикімнатна квартира. Там ще його сестра Марічка живе. А мої батьки у селі, за двадцять кілометрів від міста, відповіла Соломія.
Ну, поживете тиждень-другий у свекрів, поки нове житло знайдете, порадила жінка.
Тарас уже шукав. Але як тільки орендодавці чують про дитину одразу відмовляють.
Справді, клопіт. Але ще є два дні твій чоловік щось придумає.
Але Тарас нічого не придумав. Подзвонив за кількома оголошеннями, почувши відмову, просто перевіз їхні речі з орендованої хати до своїх батьків.
Та батьки й сестра не були раді, що в їхній квартирі оселиться родина Тараса, та ще й з таким галасливим додатком.
Сину, памятаєш, ще до вашого весілля ми домовилися, що ви з дружиною житимете окремо? сказала мати. Ти, звісно, можеш бути у своїй кімнаті, але чужих людей ми не хочемо бачити у своєму домі.
А твоя Соломія чужа. Для тебе вона дружина, а для нас стороння особа. Ти її обрав, ми ні.
Мамо, це ж тимчасово, поки знайдемо варіант, намагався умовити Тарас.
Ти ж знаєш немає нічого постійнішого за тимчасове. Спочатку тиждень, потім місяць, а там й рік не помітимо.
Ні. До того ж, ми з батьком працюємо, сестра вчиться. Всім потрібен спокій. А з малюком у хаті його не буде: ні поговорити, ні телевізор подивитись, а вночі прокидатися від плачу.
Ми постараємось швидше знайти житло, пообіцяв син.
Ні. Ми вирішили не привози дружину з дитиною. Не витримаємо довго й попросимо вас піти.
А твоя Соломія потім усім розкаже, що ми вас із немовлям на мороз виставили. Нам соромно буде перед людьми. Тому навіть не намагайся їх сюди везти. Шукай інший вихід.
З цими новинами Тарас і прийшов до лікарні.
Послухай, Соломіє, може, поки поживеш у своїх батьків із сином? запитав він.
Невже твоїй матері не цікаво побачити онука? здивувалася жінка.
Не знаю. Вона сказала, щоб ми не приходили, відповів Тарас.
Ось як! Інші жінки виходять із пологового квіти, подарунки, родичі. А ми ніби без роду, без племені. Навіть дивитися на нас не хочуть, образилася Соломія.
Ввечері вона подзвонила батькам, і коли їх із сином виписали, окрім Тараса, приїхав її тато.
Збирай, доню, онука, поїхали додому. А ти, звернувся тесть до Тараса, привези речі Соломії й усе, що для хлопчика купили.
До села дісталися за півгодини. Там уже все було готове для дитини: у кімнаті стояло ліжечко, застелене простирадлом із звірятками, поруч комод і крісло для годування.
А у хаті їх чекав святочний стіл. Нікого зайвого лише батьки, бабуся Соломії та її сестра Оксана.
Про Тарасову родину за обідом не згадували, зате жваво обговорювали, як назвати хлопчика. І вибрали Юрко.
Тарас після обіду поїхав у місто, обіцяючи наступного дня привезти речі.
А коли повернувся, чекала гарна новина.
Соломіє, Тарасе, сказав батько, коли родина зібралася за столом. Ми з матірю порадились і вирішили продати бабусин хутір, а гроші віддамо вам.
Оформимо як дарунок для Соломії. Але є умова: цей будинок за заповітом дістанеться Оксані. Доню, ти згодна?
Так, тату.
Тоді завтра дам оголошення, сказав батько.
Хутір продали за три місяці. Усі ці дні Соломія з Юрком жили у селі, а Тарас у місті, у батьків, але на вихідні завжди приїжджав.
Потім ще два місяці пішло на пошуки квартири, іпотеку та ремонт.
І ось настав день, коли Соломія, Тарас і маленький Юрко нарешті заїхали у свою оселю. Місяць облаштовувалися, а потім влаштували новосілля.
Запросили батьків Соломії, її подруг і друзів Тараса. А ось його батьків не було. Вони й так дізналися про квартиру випадково.
Коли він забирав речі, мати подумала, що вони знову знімають житло.
То як же так, сину? Сельську родину запросив, а нам навіть не сказав, що в тебе тепер своя хата? Хоча б у гості покликав!
До речі, ми ж онука й не бачили. Не по-людськи ти зробив, дорікнула мати по телефону.
А вигнати мою дружину з новонародженим це по-людськи?
