Ніч, що густіла над Києвом, ніби віщувала біду. Важкі хмари повзли по небу, неначе несли вагу нездійснених надій і зламаних доль. Авто ковзало по мокрому асфальту, як привид, залишаючи за собою слід фар і тишу, прорізану тривогою. Олесь сидів за кермом, стиснувши його так, ніби від цього залежало життя. Кожна нерівність дороги відгукувалася в його тілі, немов удар долоні по душі нагадування, що нічого не буде легко. У машині стояла тиша, яку порушувало лише нерівне дихання Оксани поруч. Вона відкинулася на сидіння, немов намагаючись втекти від болю, страху і самої себе. Її рука лежала на животі великому, ніби він тримав не лише дитину, а цілий світ, що ось-ось розсиплеться. В її очах, впятих у сіре, мертве небо за вікном, не було світла. Лише туга. Глибока, всеосяжна, як зимовий вітер, що проймає до кісток. Не страх. Не біль. Саме туга та, що приходить, коли людина вже розуміє: все скінчено, але все ще сподівається на диво.
«Олесю» її голос був тонший за павутиння, слабший за шелест вітру в осінньому листі. «Послухай мене. Будь ласка».
Він кивнув, не відводячи погляду від дороги, але все його єство кожна клітина, кожен нерв напружилося. Він відчував: це не прохання, а вирок.
«Пообіцяй мені» вона ковтнула, ніби намагаючись проковтнути не лише слину, а й страх. «Якщо щось піде не так не звинувачуй її. Нашу донечку. Вона ні в чому не винна. Вона просто народилася. Просто прийшла у цей світ. А ти ти маєш любити її. За мене. За нас обох».
Олесь стиснув зуби. Сухожилля на руках побіліли, ніби він вчепився в останню соломинку серед бурхливого моря. Хотілося кричати, що все буде добре, що вона виживе, що вони будуть разом він, Оксана і їхня донька у будинку, який він будував для них, з дитячою кімнатою, ляльками і мріями. Але слова лікаря, вимовлені півроку тому, встромилися в память, як ніж: «Вагітність з вашим діагнозом як гра в російську рулетку з пятьма набоями в барабані. Шанс один із шести. І це не жарт. Це смерть». Він памятав, як тремтіли руки Оксани, коли вона почула діагноз. Як подивилася на нього не з розпачем, а з блага
