Нічний експрес
Двері тролейбуса гармошкою зійшлися, і тепле повітря вирвалося з салону у свіжу нічну прохолоду над Дніпром. Пятірка гомінких гульвіс захоплено увірвалась всередину, гупаючи запиленими черевиками об усе, що траплялося на шляху: сходинки, поручні, навіть ноги пасажирів.
Жоден із присутніх пасажирів декілька одинаків, яких у нічці поєднав останній міський транспорт, не втрутився в безчинства молодої компанії. Весела ватага обговорювала на весь салон, хто, з ким і навіщо та ще й хильнувши домашнього самогону. Кожен перекрикував іншого, не соромлячись говорити такі речі, за які мати вигнала б з хати, а кожна їхня репліка супроводжувалася гучним реготом та дзвінким стуком порожніх пляшок об підлогу.
Старенький механізм тролейбуса затарахтів, двері засичали, гармошка випросталась, і машина, плавно похитнувшись, відірвалася від рідної київської набережної. Людей у салоні, окрім новоприбулих, було небагато заледве десяток, разом із кондукторкою. Вона підвелася зі свого місця, тримаючи в долоні шпильку з квитками.
Молоді люди, оплачуйте проїзд, втомлено мовила жінка в старому светрі та окулярах із товстими скельцями, що пережили всіх її пасажирів.
У нас проїзний, пробулькав один, трохи подавившись.
Так, і в мене теж! підтакнув другий.
Мені можна по студентському! вирвалося у третього, наймолодшого й незграбного, ще з підлітковим пушком під носом. Але у колі друзів навіть він був хоробрий, тож кричав, щоб усі чули.
А покажіть! суворо, без метушні, відказала кондукторка, не вражена пафосом молоді.
А ви свої документи покажіть! випалив найбільший з компанії, розбризкуючи на підлогу залишки піни зі своєї пляшки пива, від якої він так і не відірвався.
Я кондукторка, спокійно відповіла жінка.
А я електрик! То може мені вже за світло не платити? гукнув той, на якому вже витікало майже все пиво, а запах розносився на весь тролейбус.
Молоді люди, платіть, або виходьте, впевнено сказала кондукторка.
У цей момент тролейбус зупинився, й решта пасажирів мовчки залишили транспорт.
Ми ж сказали: проїзні! прокричав молодший, випнувши худу грудиною.
Пані Ганно, давайте на депо! звернулась жінка до водія.
Так, Ганно, на депо! почали передражнювати хлопці, демонстративно витираючи уявні сльози.
Двері зачинились, тролейбус із розворотом рушив назад. Веселий сміх стих буквально за кілька хвилин, бо коли машина почала набирати швидкість, найтверезіший насмілився спитати:
А як це тролейбус розвернувся посеред траси, якщо їде по дротах? розгублено здивувався він, але решта лиш знизали плечима.
Тролейбус мчав шаленіш, ніж зазвичай. Всі лампи почали згасати, світло залишалось хіба що від неонових вивісок за вікном. Кондукторка сиділа без руху, втупившись уперед, а зупинки зникли їх не оголошували.
Ей! Куди нас везете? нарешті вигукнув один із пятірки.
Відповіді не було.
Зупиніть, ми вийдемо! голос у хлопця ламався, вкрадалася тривога.
Жінка й далі не ворушилась.
Місто лишилось позаду, і вже мчали вони порожньою трасою. Мобільні телефони у хлопців мовчали ні сигналу, ні інтернету.
Коли ж тролейбус завернув у поле, найбільший з хлопців накинувся з лайкою на кондукторку:
Ти знаєш, де я працюю? Якщо завтра мене не буде на фірмі, без пенсії залишишся!
В ту ж хвилину згасло світло спереду.
Будь ласка, відпустіть! У мене ж ЗНО скоро, треба готуватися, злякано просив молодший.
Тролейбус летів у темряві нічної ниви, тільки фари миготіли з кабіни. Хлопці трусилися, згадували всі дитячі молитви, хтось пробував розбити скло порожньою пляшкою, хтось тягнув за гармошку дверей усе без толку.
Врешті почали діставати гривні.
Ось, тримайте, здачі не треба! Тільки поверніть нас до Києва! благали навколішки.
Кондукторка мовчала. Вона сиділа не зрушивши, а в салоні вже пахло сльозами, розпачем і дешевим алкоголем.
Тролейбус зупинився аж перед величезним ставом у полі.
Де це ми? ледь чутно перемовлялись один до одного.
Нас же тут утоплять, трусився молодший, ледве стримуючи сльози.
Тарасе, ти ж вмієш водити? Може, якось приборкаємо їх? з надією запитав один, але Тарас тільки похитав головою.
Передня двері раптом розчинились, кондукторка вийшла у ніч. Місяць освітив її у водійській кабіні, де жінка взяла до рук довгий предмет.
Все Оце вже наш кінець електрик розтирав очі, ніхто не мав слів підтримки для друзів.
Світло різко наповнило салон. Кондукторка повернулася, тримаючи відро та три швабри.
Як стіни помиєте дам вам ганчірку на сидіння та підлогу, а потім поїдете додому. Може, хтось заперечує?
Пятірка мовчки похитала головами.
Ніч була довгою. Хлопці працювали по черзі: двоє воду приносили, один ганчірку міняв, ще інші спорожняли відра у велику бочку, що стояла осторонь схоже, не вперше тут зупинялись. Зустріли перші промені сонця вже чисто прибраним тролейбусом. Салон блищав, навіть скло сяяло. Всі працювали мовчки і злагоджено вже зовсім тверезі та втомлені.
Коли скінчили, кондукторка видала кожному квиток, машина рушила у бік Києва. Кожного висадили там, де треба, а тролейбус поїхав зустрічати новий день та нових людей.
Я й досі згадую цю ніч, коли зухвалість і пиха закінчились ганчіркою у руці. З того часу розумію: на нічній дорозі до себе краще не втрачати ні совісті, ні здорового глузду.
