Мій син одружився багато років тому, і я досі памятаю той день, ніби все це сталося вчора. Звичайно, перед цим він неодноразово приводив свою обраницю до нас у гості, і ми з чоловіком одразу її полюбили. Скромна, добра дівчина, красива та розумна справжня українська красуня. Наше серце раділо за сина, і вся родина готувалася до весілля, прикрашаючи дім вишитими рушниками та готуючи святковий стіл із найкращих страв.
У день весілля моя невістка заплела волосся у традиційну косу, відтак її вушка чітко відкрилися. Вона виглядала чарівно, і я спершу нічого дивного не помітила. Аж раптом погляд впав на родимку на її правому вусі. Та сама родимка була й у моєї зниклої донечки, яку я все життя шукала. Мене охопив холодний страх чи не може це бути вона? Рішучість взяла гору над сумнівами, і я несміливо звернулася до невістки:
Доню, пробач мені за прямолінійність, але чи ти часом не прийомна дитина?
Ні, чому ви питаєте? здивовано відповіла дівчина й пішла танцювати.
Її мама, яка сиділа поруч, почула нашу розмову й тихо схилила голову, визнаючи все. Ставало зрозуміло, що настав час відкрити правду. Зі сльозами на очах вони розповіли, що одного разу, їдучи з чоловіком дорогою з Полтави до Черкас, побачили маленьку дівчинку, що плакала край шляху. Після довгих безуспішних спроб мати власних дітей, серце підказало їм забрати її додому й виховати як рідну.
Того ж року я втратила свою доньку. Йшли ми на базар у Києві, і на мить я відволіклася. У тисняві столичного ринку моя Марічка зникла без сліду, ніби краплина в Дніпрі скільки б я не шукала її, марно спливали дні й роки, а біль не минав.
А тепер мій син одружився саме з нею моїм власним, давно втраченим янголятком! Навіть не віриться, що серед мільйонів людей він обрав саме її.
Тривога та розпач охопили батьків дівчини вони непокоїлися, що молодята можуть не збудувати щастя, знаючи правду про своє споріднення. Я ж заспокоїла їх: коли я втратила доньку, щоб розрадити своє материнське серце, я пішла до дитячого будинку та всиновила хлопчика-немовля. Мене вибрав саме мій син, його очі щиро дивилися в мої. Ми подарували один одному нове життя, хоч і не забули минулого.
Так за один вечір розкрилися дві великі жіночі таємниці обидві ми невимовно любили своїх дітей понад усе.
Довго гості обговорювали цю історію. А хтось сказав: «Відбулося справжнє диво!». І я думаю чи це був простий збіг, чи доля невидимо обєднала наші серця?
