– Де ти ходиш? різко запитав Прохір у дружини, коли та увійшла до квартири.
– Я на роботі була.
– Але ж сьогодні субота!
– Я й у суботу працюю
– Працюєш, а грошей немає.
– Сам же зовсім не працюєш
– Ще й говорити мені почнеш, холодно буркнув чоловік, наближаючись до неї. Швидко сходила в крамницю! Вдома навіть поїсти нічого.
– Прохоре, в нас всього дві тисячі гривень залишилось, до авансу ще тиждень. Ти хоч би роботу собі шукав або на машині підробляв.
– Та що я тобі таксист? Скажи спасибі, що у моїй квартирі живеш, він відкрив двері. Все! Йди у магазин!
***
Сльози самі покотилися з очей Наталії. Образливо до болю Хіба вона винна, що життя так покотилося шкереберть? Чотири роки як вони разом. Спочатку все здавалося добре: її і його батьки скинулися грошима, купили двокімнатну квартиру, потім спромоглися на недорогу Ланосу. Власність усе оформили на Прохора він же, мовляв, глава сімї. Батьки Наталі жили у селі, але і вони внесли свою частку.
У чоловіка з батьком був невеличкий бізнес: особливих прибутків не давало, але жити можна. Проте Прохор задумав, що заслуговує на більше, і у своїй гордості все втратив. Посварився з батьком, вже рік не працює і чекає чогось незрозумілого.
Почав кричати, а далі і руки піднімати. Наталя працювала шість днів на тиждень, а грошей ледве вистачало, і він досі її винить в усіх бідах. Уже не раз вона замислювалась, чи не податися назад до батьків у село. Але там ще дві молодші сестри хіба можна їм на шию сідати?
***
Вийшла з підїзду, витерла сльози й пішла в магазин подалі там дешевше і повертатись додому не так боляче.
Біля більшого супермаркету припаркувалася чорна “Тойота”, з неї вийшов чоловік, трохи накульгуючи. Вона помітила його краєчком зору.
– Наталка! вигукнув радісний голос.
Вона різко обернулася.
– Вікторе!
Перед нею стояв однокласник Вітя. З дитинства мав інвалідність, проблеми з ногами й руками. Вчилися з першого по одинадцятий клас добру половину шкільного часу він проводив у лікарнях, але успішно навчився навіть краще за всіх у школі. З кожною операцією рухався краще у перший клас його мало не на руках заносили, а срібну медаль отримував уже з упевненим кроком, хоч і ще накульгував.
А тепер: виходить із розкішної машини, радісний, упевнений.
– Наталю, невже це ти?! у його голосі була впевненість. Давно не бачились, торік збирались класом, Юлька казала, що тобі передала, а ти не прийшла
– Та справи якось невпевнено відповіла вона, і Віктор це помітив.
– У магазин? перевів розмову.
– Так.
– Пішли разом! Я теж у справах.
Захотів повести її до гарного супермаркету, але Наталка знітилася зрозуміла, що не може дозволити собі там купувати. Віктор миттю все зрозумів, уважно поглянувши на неї, побачив ще більше.
– Наталю почав він.
– Ні, Вітю, я в цей не піду. Вибач.
Висмикнула руку й пішла в супермаркет подалі, дешевший.
***
Купила продуктів на кожну гривню, вийшла. Поряд стояв Віктор біля своєї автівки, рішуче підійшов, узяв за руку, відчинив дверцята:
– Сідай!
Вона мовчки сіла, він поряд.
– Розповідай, що сталось!
Наталя, сморкаючись, як дівчинка, виплакалася, не приховуючи нічого.
– Так рушай від нього і все, каже Віктор.
– Куди? Все оформлено на нього
– Наталю, я один із найкращих адвокатів у Львові. Неважливо, що на нього записано, половина твоє. Досить, дістав телефон. Диктуй номер.
Несміливо продиктувала, він тут же набрав у її телефоні зазвучала мелодія.
– Сьогодні субота. У понеділок подаєш на розлучення. Далі я скажу, що писати і як. Вів машину. Де живеш тепер?
– На Франка, біля пошти.
– А я нещодавно оселився тут, кивнув у бік нової девятиповерхівки.
***
Підїхали до її дому. Віктор відчинив двері, подав руку:
– Все, Наталю, не зволікай! У понеділок подзвоню. Щось станеться дзвони одразу.
– Вітю, я боюся
– Не бійся, усміхнувся підбадьорливо.
***
Наталя увійшла у квартиру, чоловік накинувся:
– З ким це ти каталась на машині?
– Зустріла однокласника.
– Я голодний сиджу, а ти розважаєшся
Далі лайка й удар.
Наталка кинула пакет і вибігла. Внизу Віктор.
– Сідай у машину.
Відчинив дверцята, посадив. Відїхали.
***
Прийшла до тями вже в затишній трьохкімнатній квартирі.
– Куди ти мене привів?
– Це моя квартира. Тут тебе ніхто не скривдить, живу сам.
Зателефонував її чоловік у слухавці грізний голос.
– Де ти?
Знову крики й погрози. Віктор забрав телефон, спокійно сказав:
– Наталя подає на розлучення. Квартира лишається їй
– Що?! А ти хто такий?
– Ще раз погрожуватимеш потрапиш років на два туди, де сумно.
Він виключив телефон і повернув Наталі.
– Все, Наталю. Іди у ванну, приведи себе до ладу, зараз обідатимемо.
Поки вона вмивалася, Віктор заварив чай, кудись подзвонив.
***
Після легкого чаювання, коли обом їсти не хотілося, Віктор твердо заявив:
– Пішли до твого чоловіка розберемося раз і назавжди.
– Ні у Наталки в очах страх. Я боюсь.
– Наталю, підтримуюче усміхнувся він. Все буде, як ти захочеш.
Біля підїзду чекала поліцейська «Нива». З неї вискочив лейтенант, віддав честь:
– Вікторе Петровичу, до ваших послуг!
Потисли руки, посадили Наталю всередину.
***
За кілька хвилин подзвонили у квартиру.
– Що там вам? секунду по тому відчинили.
– Прохоре Тересюку? строго спитав поліцейський.
– Я.
– Є питання. Пропустіть у квартиру.
Прохір кинув злий погляд на дружину, шипів:
– Проходьте!
Віктор і лейтенант пройшли до кімнати, сіли, почали складати протокол.
– Наталю, збери документи й найнеобхідніше.
Голос однокласника був спокійний, упевнений так приємно було чути поруч захист. Сталося неймовірне: у її безвихідді, криках, підозрах раптом зявилася людина, колишній друг зі школи З ним у неї не було нічого романтичного, як і в інших однокласниць мріяли всі лише про принца на білому коні, ну чи на авто Хітрого хлопця з доброю душею в ті мрії не вписували.
Вона згребла документи, передала Віктору, той глянув на неї щасливо. Наталя схопилася, кинулася збирати речі усе робила машинально, не знаючи, що буде далі, тільки була впевнена: гірше не стане, Віктор її не залишить, а в грудях зявилося дивне, нове й щасливе почуття.
– Вікторе Петровичу, я закінчив, піднявся лейтенант.
– Добре! Дайте поговорити на самоті.
До Прохора:
– В понеділок дружина подасть на розлучення. Потрібно й твоє прохання. Дітей немає розведуть через РАГС. Все спільно нажите чесно розділите.
– А якщо я не згоден? І все на мені.
– Тоді Наталя позиватиметься окремо: про розлучення, розподіл майна і головне побої. Я очолюю адвокатську колегію області, вирок буде справедливий.
– Я сьогодні все з нею по-своєму вирішу, глумливо посміхнувся.
– А хто сказав, що залишитесь разом? суворо спитав Віктор.
– Вона моя дружина, маю право вимагати, щоб залишалася.
– Тоді негайно організую ваш арешт через побої і до понеділка сидітимете в ізоляторі, а дружина залишиться тут. Вас таке влаштовує?
– Гаразд, нехай іде, куди хоче, погодився нарешті Прохір.
– От і добре. В понеділок ранком я підїду і разом підемо в РАГС.
***
Зазвучала мелодія. Наталя посміхнулася телефонувала мама. Після розлучення їхні стосунки з мамою зіпсувалися: у батьків й за тридцять років шлюбу не було сварок, розлучення засуджували
– Привіт, мамо! радісно вигукнула.
– Привіт, доню голос мами був засмучений.
– Мамо, що сталось?
– А ти, бачу, весела рада розлученню з чоловіком?
– Чесно, мамо, твердим голосом відповіла Наталя, я рада.
– Самій тобі жити.
– А що ти хотіла?
– Оля заміж іде.
– Оце так! За кого?
– За міського, як і ти колись. У нього нічого немає, окрім любові. Батьки до нас приїздили самі в трикімнатній живуть, із ще одним сином. Куди вони Олю прилаштують? Домовились разом купити їм однокімнатну а весілля не робити. Тепер сестра засмучена.
– Хай живе моя квартира поки що, потім видно буде.
– А ти де житимеш?
– Мамо, я одружуюсь.
– Ще не розлучилась, а вже
– Обіцяю, це на все життя! Його звати Віктор. Я його дуже кохаю!
