Ні одна з бабусь не може забрати нашого малюка з дитсадка. Тож доводиться витрачати купу гривень на догляд. Я просто вибухаю від злості! Сьогодні знову посварилася з мамою, а маму мого чоловіка навіть не хочу телефонувати.
Щастя, кажеш? У нас їх зовсім два моя бабуся і бабуся Ігоря Але щастя тут звучить іронічно, бо вони зовсім не «бабусі», а просто наші сусіди, що живуть в кроку від дитсадка, і обидві категорично відмовляються підходити і забирати хлопчика. Я могла б сама, та мій робочий день закінчується о шостій вечора, і вчасно під’їхати просто неможливо. Ігор працює в заводі в змінному графіку, тож і він не завжди може. Тому нам довелося шукати няню, а це ще один клопіт для сімейного бюджету, хоча й бабусі у нас є!
Моя мама працює до 16:00, і щодня, коли повертається додому, проходить біля дитсадка. У неї зараз головна турбота особисте життя: вона розлучилася зі своїм колишнім і хоче жити для себе, тому після роботи розслабляється, робить маски для обличчя, щоб виглядати молодше. У вихідні вона завжди щось планує в кіно, на виставку, зустрічі з друзями. Своїм сином вона займеться лише рідко, і то лише у вихідні. Вона каже, що наш онук заважає її розслабленню, бігає по квартирі і порушує медитацію. Хоча мама і любить підказувати, як краще виховувати дітей, вона категорично відмовляється брати участь у цьому.
Тепер про маму Ігоря це зовсім інша історія. Ганна Петровна ніколи не працювала, цілий час була домогосподаркою. У неї четверо дітей, різниця у віці між ними менше трьох років. Ігор її найстарший син. Здається, вона могла б підхопити наші проблеми, та ні: вона каже, що вже зайнята власними дітьми, а ще має безліч домових справ готувати, прибирати, прати, годувати родину і потім ще збирати після всіх. При цьому її молодші сини 18річний і 21річний вже самі по собі, нічого не потребують.
Одного разу вона навіть забрала нашого сина з дитсадка, а потім роздратовано виговорила, що вільного часу у неї немає, бо чоловік повернувся втомленим і голодним. Пізніше вона нагадала, що я сама вирішила мати дитину, і тому повинна сама доглядати за ним. Тепер вона чітко сказала, що на нашу допомогу розраховувати більше не можна.
Витрати на дошкільний догляд сильно навантажують наш сімейний бюджет. Я вже втомилась від лицемірства бабусь, які щороку на Різдво збираються з онуком, розповідають, як його люблять і хто який подарунок купив. Нам не потрібні їхні подарунки, а справжня допомога.
Тож сьогодні я змушена була добряче просити маму, ніби на крику, щоб вона забрала сина з дитсадка, бо грошей на няню просто нема. Ми не можемо розраховувати ні на фінансову підтримку, ні на реальну допомогу від батьків. Мама Ігоря теж не готова фінансово допомагати її чоловік часто їсть поза домом, і вся зарплата йде на продукти.
Я просто не уявляю, як нам вийти з такої ситуації. Весь наш дохід йде на їжу, одяг, побутові потреби, а ще треба платити няню. Як тільки ми зможемо змусити бабусь зрозуміти, що нам потрібна їхня реальна допомога?
