**Щоденниковий запис:**
Олена сховала диктофон у будинку свекрухи, щоб почути її розмови.
Ми з Ігорем одружені вже два роки. Любили одне одного щиро, але напруга між нами зростала через мої стосунки з його матірю.
Я завжди старалася бути доброю та уважною до всіх, особливо до нових родичів. Але, попри всі мої зусилля, від Марії Степанівни віяло холодом.
Вона ніколи не критикувала відверто, але горазкі погляди, різкий тон та невимовлені докори давали мені зрозуміти я тут зайва. Кожен візит до неї закінчувався сльозами.
«Ігорю, я впевнена, що твоя мати мене не любить», призналася я тремтючим голосом.
Чоловік відкладав книгу:
«Оленко, знову про це? Вона просто не відразу зближується. Ти ж знаєш, як їй було важливо виховувати мене самій після смерті батька.»
«Я розумію Але чому я відчуваю, що вона мене зневажає за спиною?»
«Ти уявляєш, кохана»
«Ні! Чи я тобі не розказувала, що чула, як вона говорила з тіткою? Казала, що я незграбна й що я їй не подобаюсь!»
«Може, йшлося не про тебе? Давай краще сходимо завтра в кіно.»
Але я не могла заспокоїтись. Я знала: свекруха зневажає мою родину, навіть якщо ніколи цього не визнає.
Після чергової напруженої вечері я вирішила дізнатись правду.
Наступного разу приховано захопила з собою диктофон. Непомітно заховала його серед рушників у кухні цю річ я купила ще для запису лекцій у університеті.
Допомагала Марії Степанівні готувати, як завжди, без жодних підозр. Повернувшись додому, мовчки лягла спати, зберігаючи таємницю.
Наступного дня знайшла привід повернутися і забрала пристрій. Він був цілий. Тремтячими руками вмикнула запис Ігореві ввечері:
«Послухай це», сказала я, тримаючи диктофон.
«Що це?» здивувався він.
«Слухай.»
Спочатку побутові звуки: вода з крана, стук посуду, звичайні розмови. А потім різкий голос свекрухи по телефону:
«Не розумію, що мій син у ній знайшов! Навіть борщ готує, як у дитячому садку! А її родина? Навіть чай у них мов воду зі сковороди зливають! Мати така сама розтяпа, як і дочка»
Далі йшли зневажливі слова про мою зовнішність, манери та походження.
«Тепер бачиш, що я була права?»
Ігор мовчав, соромлячись. Він знав, що мати неправа, але його бентежив мій метод.
«Вона завжди пряма Може, сказала це у запалі.»
«Пряма?!» скрикнула я. «Ти називаєш прямотою зневагу до моєї родини? Якщо ти за мене не заступишся, нам варто подумати про наш шлюб!»
Вискочила з кімнати в сльозах, залишивши його в шоці.
Через кілька годин він подзвонив матері:
«Ти маєш вибачитись перед Оленою.»
«Вона таємно мене записувала?!» закричала Марія Степанівна. «Я подам до поліції! І до ректорату, щоб цю гадюку вигнали з університету!»
«Мамо, годі! перебив Ігор. Ти взагалі чула, що говорила?»
«Чула! І скажу більше вона більше ногою сюди не ступить! А ти, зраднику, підтримуєш цю нахабку! Завтра все вирішу!»
Вона кинула трубку. Він намагався передзвонити даремно. Прибіг до неї, але вона не відчинила.
Тоді він вирішив дистанціюватись від матері, усвідомивши, що вона намагається розлучити його зі мною.
Наступні тижні він проводив з нею рідко, віддаючи перевагу спокою в домі. Марія Степанівна, розлючена, лише заборонила мені заходити до неї й поширювала плітки серед сусідів.
Але Ігор більше не слухав.
