Гарно підготувавшись до нового етапу життя, Ярина Степанівна переступила порог офісу з відчуттям, ніби отворює якусь таємничу книгу. Ранкове сонце грало у її доглянутому волоссі, підкреслюючи впевненість у кожному кроці. Вона йшла коридором, наповненим тихим гомоном і цоканням підборів, відчуваючи, як кожен крок наближає її не просто до нової роботи, а до чогось більшого можливості бути собою поза межами звичного домашнього світу.
Підійшовши до рецепції, вона посміхнулася легко, але з гідністю.
«Доброго ранку, я Ярина. Сьогодні мій перший робочий день», промовила вона, намагаючись, щоб голос звучав рівно, без ознак хвилювання.
Рецепціоністка молода дівчина з лагідним поглядом підняла брови, ніби здивована тим, що хтось добровільно хоче працювати саме в цьому офісі з його напруженою атмосферою.
«Ви до нас?» обережно запитала Оксана. «Вибачте, просто тут мало хто затримується більше ніж на місяць».
«Так, мене вчора прийняли через HR», відповіла Ярина, відчуваючи легке здивування. «Сподіваюся, все буде добре».
Оксана подивилася на неї з такою щирою жалістю, що Ярина на мить збентежилась. Але потім дівчина обійшла стійку і показала рукою:
«Ходімо, я покажу ваше робоче місце. Ось біля вікна ваш стіл. Світлий, просторий але будьте обережні», додала вона пошепки. «Не забувайте блокувати компютер, краще встановіть надійний пароль. Не всі тут раді новим. І ваша робота не повинна потрапляти в чужі очі».
Ярина кивнула, озираючись. Офіс був великий, але в повітрі стояла якась дивна напруга. За моніторами сиділи жінки з накладеним макіяжем, у облягаючих сукнях, з зачісками, ніби вони готувалися не до роботи, а до показу мод. Вони оцінювали новеньку холодними поглядами, ніби вона вже програла, навіть не почавши.
Але Ярина не здалася. Вперше за довгий час вона відчула себе живою. Дім, сімя, нескінченні турботи про дитину, прибирання, готовка все це тиснуло на неї, як важкий камінь. Втомилася бути лише «дружиною», «мамою», «господинею». Сьогодні вона була просто Яриною, і мала право на своє життя, карєру, визнання.
Перший день пролетів непомітно. Ярина з головою пірнула у роботу: оформляла замовлення, заповнювала звіти, вивчала систему. Вона не шукала слави їй просто хотілося відчути себе корисною. Але за її спиною лунали шепіти. Віра висока, з пронизливим поглядом і Тетяна її подруга, зі звичкою пліткувати обмінювалися колючими репліками.
«Гей, новенька!» різко озвалася Віра, коли Ярина закінчувала складний звіт. «Принесіть мені кави. Чорної, без цукру. І швидше!»
Ярина повільно повернулася, зустрівшись з нею поглядом. У її очах не було ні страху, ні покори.
«Я тут прибиральниця?» спокійно запитала вона. «У мене своя робота. І, повірте, вона важливіша за вашу каву».
У відповідь почувся злий смішок. Віра усміхнулася, ніби почула щось кумедне. Але в її очах спалахнула лють. Вона не звикла, щоб їй перечили. З цього моменту Ярина зрозуміла: війна почалася.
Оксана запросила її на обідню перерву. Дівчина була щирою, а в її очах читався біль, ніби вона сама пройшла через пекло.
«Вам ніхто не сказав про обід?» запитала вона з усмішкою. «Не дивно. Тут мало кого хвилюють нові».
«Чесно кажучи, я навіть не помітила, як час пройшов», зізналася Ярина, вимикаючи компютер.
У їдальні Оксана розповідала про офіс, правила, людей. Але Ярина мало що запамятала її думки були деінде. Коли вони повернулися, то побачили, як Віра й Тетяна швидко відійшли від її робочого місця.
«Ну що ж», подумала Ярина. «Я не з тих, кого можна зламати».
Наступного ранку вона прийшла рано. В офісі було тихо, лише Оксана сиділа на своєму місці.
«Знаєте, прошепотіла вона, я місяць тому працювала на вашому місці. Мене перевели, тому що ці дві вона кивнула у бік кабінету Віри й Тетяни, ледь не довели мене до сліз. Вони зламували мій компютер, крали документи, підставляли перед начальством. І потім я просто не витримала. Пішла».
«Це жахливо, прошепотіла Ярина. Але думаю, зі мною такого не станеться».
Оксана похитала головою.
«Ви не знаєте, хто за ними стоїть. Дядько Віри працює тут. Він друг начальника. Тому вона вважає, що їй все дозволено. А ви вас вже обрали жертвою».
«Ну і що?» усміхнулася Ярина. «Щось придумаємо».
Але день закінчився погано. Хтось, скориставшись її відсутністю, вилив щось липке на її стілець. Ярина не помітила і сіла а коли спробувала встати, зрозуміла, що сталося. Весь вечір вона сиділа нерухомо, відчуваючи, як приниження палить її шкіру. Навколо лунали
