31 грудня, коли вся наша родина зібралася за святковим столом, моя донька Марія та її чоловік Андрій влаштували сюрприз. Вони дістали конверт, де було написано, хто у них народиться — хлопчик чи дівчинка. Коли оголосили, що чекаємо другу онучку, я відчула радість, змішану з легким здивуванням. Ще одна дівчинка в родині — це ж не проблема, правда? Та глибоко всередині я задумалася, як ця новина змінить наше життя.
Я з чоловіком, Іваном, завжди мріяли про велику родину. Марія — наша єдина донька, і коли вона вийшла заміж за Андрія, ми були щасливі. Вони чудова пара: Марія — вчителька початкових класів, добра та турботлива, а Андрій — інженер, спокійний і надійний. Два роки тому в них народилася перша донечка, Оленка, наша маленька принцеса. Вона стала центром нашого світу: її перші кроки, перші слова, сміх — все це наповнювало наш дім теплом. Ми з Іваном часто приїжджали до них, допомагали з малечею, а інше забирали Оленку до себе, щоб молоді могли відпочити.
Коли Марія розповіла, що знову вагітна, ми були в захваті. Друга онучка чи, може, онук — яка різниця, головане, щоб дитина була здоровою. Та Марія з Андрієм вирішили зробити з цього цілу подію. Вони назвали це «гендер-святкуванням» — модна штука, про яку я дізналася від них. Ідея була в тому, щоб разом відкрити конверт із результатами УЗД. Вони обрали для цього новорічну ніч, щоб зробити момент особливим.
Вечір 31 грудня був чарівним. Дім Марії та Андрія сяяв вогниками, на столі стояли олів’є, мандарини, шампанське. Оленка бігала навколо ялинки, намагаючись зловити дождинку, а ми всі сміялися й піднімали тости за минулий рік. Коли пробило одинадцять, Марія плеснула в долоні й сказала: «Час!» Андрій приніс білий конверт, прикрашений блакитною стрічкою. Усі замовкли, навіть Оленка, ніби відчула важливість моменту.
Марія з посмішкою почала: «Ми з Андрієм так щасливі, що скоро нас стане більше. І хочемо, щоб ви дізналися першими, хто це буде». Андрій розрізав конверт, і вони разом дістали картку. На ній було написано: «Це дівчинка!» Марія засміялася, Андрій обійняв її, а Оленка захлопала в долоні, хоч навряд чи зрозуміла, що відбувається. Ми з Іваном переглянулися й почали аплодувати. «Ще одна дівчинка! Яка радість!» — сказала я, обіймаючи доньку.
Та, зізнаюся, тоді в голові блиснула думка: а якщо вони чекали хлопчика? Я помітила, як Андрій швидко посміхнувся, але в його очах було щось ще — може, легке розчарування? Чи мені здалося? Пізніше, коли ми з Марією прибирали зі столу, я запитала: «Ви раді, що буде дівчинка?» Вона кивнула: «Мамо, звичайно! Оленка матиме сестричку, вони будуть дружити. А Андрій уже мріє, як буде їх обох пестити». Її слова мене заспокоїли, але я все одно задумалася.
У нас з Іваном ніколи не було упереджень — хлопчик чи дівчинка, головне, щоб дитина була бажаною. Та я знаю, що для деяких батьків це важливо. Андрій, наприклад, якось згадував, що хотів би сина, з яким можна грати у футбол чи возитися з машиною. Я бачила, як він грається з Оленкою, заплітає їй косички, але, можливо, в глибині душі він сподівався на хлопчика? А Марія? Вона завжди казала, що мріє про велику родину, та я помітила, що вона трохи втомилася — Оленка ще маленька, вимагає уваги, а тут ще одна донечка.
Наступного дня я поговорила з Іваном. Він, як завжди, був спокійний: «Наталю, головне, що вони щасливі. Дві дівчинки — це ж прекрасно. Будуть як сестри, як подружки». Але я не могла позбутися думок. Я згадала, як сама чекала Марію. Тоді не було жодних УЗД, і ми з Іваном просто раділи, що буде дитина. А зараз усе так ускладнюється: ці гендер-святкування, очікування, обговорення. Може, ми самі собі ускладнюємо?
Через тиждень Марія подзвонила й розповіла, як вони з Андрієм вибирають ім’я для малечі. Вони вже вирішили, що, скоріш за все, назвуть її Даринкою. Оленка, почувши про сестричку, тепер щодня питає, коли вона «прийде». Марія сміється, каже, що все буде добре, але я чую в її голосі легку тривогу. Вагітність, догляд за Оленкою, робота — усе це нелегко. Я запропонувала допомогти: можу приїжджати частіше, забирати Оленку на вихідні. Марія погодилася, і я відчула полегшення. Хочу, щоб вона знала, що ми з Іваном завжди поруч.
Ця новорічна ніч запам’ятається мені надовго. Не лише через очікування другої онучки, а й через те, як вона нас об’єднала. Я дивилася на Марію, Андрія, Оленку й думала: яка ж у нас чудова родина. Так, будуть труднощі, будуть безсонні ночі, але будуть і миті щастя. Я вже бачу, як дві сестрички бігатимуть по двору, сміятимуться, сваритимуться й миритимуться. А ми з Іваном будемо поряд, щоб підтримувати їх усіх.
Друга дівчинка — це не проблема, це благословення. Я вірю, щоМарія, Андрій, Оленка і майбутня Даринка — ось наше щастя, і я знаю, що разом ми подолаємо будь-які труднощі.
