Ой, слухай, як же це смішно вийшло! От переїзд у нову хату – завжди таке клопітне, самі знаєте.
Ось і Соломія з чоловіком Іваном, нарешті купивши більшу оселю у Львові, готувалися до переїзду одразу після Різдва.
Вони вже розпочали складати речі у великі картонки – щось на смітник, щось обережно запакували…
Дійшла черга до шафи з антресолями. Іван перед роботою дістав звідти коробку з ялинковими прикрасами, а заодно витяг усе інше й склав акуратною стопкою. А тепер їй довелося це все перебирати.
Зрозуміла річ – на антресолях завжди лежить те, що вже не потрібне, але й викинути не піднімається рука.
Соломія взяла відпустку якраз на ці дві тижні, щоб перебрати все до нитки. І вирішити: що візьме з собою, а що лишиться в минулому. Така справа не проста! Що робити з її шкільними зошитами, щоденниками, грамотами? Батьки колись зберігали, а тепер це перейшло до неї, як спадщина.
Вона сиділа біля цієї купи й методично сортувала архівні скарби. Частина одразу летіла у смітник, а щось відкладалося окремо. І ось – у руках опинилася маленька скринька, обліплена мушлями та камінцями, загорнута у полотняний мішечок.
Це був подарунок від дідуся. Він привіз їй, маленькій Софійці, із Карпат, коли їй було десять. І ця скринька стала її таємничою скарбничкою. Туди вона ховала найдорожчі дрібнички – спогади про важливі моменти.
“Чи є в Оленки така?” – подумала Соломія про доньку. Але ні, сучасні діти вже не такі. В десять років вони впевнено знають, ким стануть.
А вони колись навіть не мріяли. Пішла у звичайний коледж, навчилася на кухаря й працювала у кав’ярні.
А от Іванові пощастило – він хотів бути дизайнером, ним і став. Навчався у Києві, а потім повернувся у рідне місто. Тепер його роботи дуже цінують.
Оленка теж така ж цілеспрямована. Хоча у свої одинадцять ще не вибрала професію.
Соломія тримала скриньку і раптом злякалася її відкрити. Що там за дитячі таємниці сховані?
Та все ж кришка піднялась. А всередині… Що може бути особливого? Дешевий кулон на зламаному ланцюжку – мама купила на ярмарку. Ось бабусина брошка у вигляді метелика з камінцями (два вже випали). Ось перламутрова ґудзина – гарна, але вже не згадати, від чого. Губна помада у золотому футлярчику – подруга подарувала у восьмому класі, а мама не дозволяла нею користуватися.
І раптом у руках опинилася оксамитова краватка-метелик! Темно-синя, зроблена майстерно.
Спогади нахлинули миттєво. Ті далекі роки, коли до них на новорічний ранок прийшли хлопці з іншої школи. То був концерт, а потім – танці. Перші у її житті. П’ятий клас? Шостий? І тоді ж Софійка вперше “закохалася”. Ну, це гучно сказано.
Та хлопець їй дуже сподобався – стояв на сцені, читав вірші, які здалися їй такими дорослими. Ось і аркуш у клітинку, де вони записані. На тому хлопці був темно-синій костюм і ця сама краватка.
Вона мріяла, щоб він запросив її на танець. Стаяла в куточку у білій сукні, вперше з розпущеним волоссям. Скільки їй було? Одинадцять? Дванадцять? Почуття, перше тремтіння серця – досі живі.
Ні, він не запросив. І пішов із зали швидко. Вона з подругою вийшли слідом. Він швидко одягнувся, зняв метелика, натягнув шапку – і пішів. Дівчата спостерігали збоку. А коли повернулись – Софійка знайшла ту краватку на підлозі. Мабуть, він хотів покласти в кишеню, але… упустив.
Вона вибігла на шкільне подвір’я, хотіла повернути, але побачила, як він сів у машину – і зник. Батьки, напевно, забрали. Так вони й не познайомились. Навіть школи його не знала.
Скільки років минуло! А ця скринька зберегла той маленький епізод. Всі скарби повернулися всередину, і вона поставила її на підвіконня – нехай стоїть.
Це частина її дитинства. І колись Оленка теж дізнається цю історію. Хоча напевно скаже: “Мамо, то ж минуле! Живи теперішнім!”.
Але вона помилилася. Коли Оленка прийшла зі школи, одразу побачила скриньку, перебрала все й запитала:
“Це твій архів? Яка краса!”
Вона дістала спочатку брошку, потім метелика. За обідом Соломія розповіла про того хлопця.
“А шукати не пробувала? Можна було б у школі поцікавитись”.
“Ну тобто ж, соцмережі ще скажи! Як я знайду його, якщо навіть імені не знаю? Їж і за уроки берися, а у мене справ – горище!”
Ввечері прийшов Іван, після вечері допомагав із речами. З’явилася Оленка й раптом:
“Тату, а мамі колись хлопець подобався! Уявляєш, вона досі пам’ятає!”
“Оленко!” – обурилась Соломія, а Іван лише посміхнувся:
“Чужі секрети видавати – негарно. Знаєш?”
“До речі, у мами є бабусиОленка дістала з коробки блакитного метелика й простягнула батьку, а той, узявши його в руки, раптом засміявся і прошепотів: “Так це ж моя краватка, яку я втратив двадцять років тому у твоїй школі!”
