Деньник Олександри
Олександро, ти зайнята? почула я голос мами, яка обережно зазирнула до моєї кімнати.
Хвилинку, мамо. Відправлю листа і зразу прийду, відповіла я, не відриваючи очей від монітора.
Майонез скінчився, не розрахувала трохи, ще й забула купити кріп. Може, збігаєш у «Сільпо», поки ще не зачинили?
Добре, мамо.
Вибач, що тебе турбую. Ти вже й поправила зачіску, а я все на вухах через те святкування, зітхнула вона.
Я вимкнула ноутбук і повернулася до мами:
Що ти казала?
Взувши чобітки й хутряну курточку, шапку вирішила не надягати одразу ж волосся ляже не так. До магазину тільки перейди дорогу, і не встигну замерзнути. Надворі невеликий морозець, сніжок сріблиться на світлі ліхтарів мов зимова казка.
У «Сільпо» людей мало, забігають ті, хто ще щось забув докупити під ніч. Кріп залишився лише у пучку з петрушкою та зеленою цибулею і той суворо змарнів. Телефон, звісно, залишила вдома хотіла подзвонити мамі, спитати, брати чи ні. Задумалась, але зрештою поклала в кошик той пучок зелені, взяла останню упаковку майонезу, розплатилася тридцять дві гривні, здача копійки і вийшла надвір.
Ледве вийшла з магазину, як із-за рогу різко вискочив «Ланос», фари засліпили очі. Я одсахнулася вбік, і каблук ковзнув по льоду під снігом, нога підвернулася і я з гуркотом звалилася на тротуар. Пакет відлетів убік.
На ноги стати не змогла біль в голеностопі аж закрутила сльози. Навколо ні душі, телефону немає. Що робити? Я навіть не почула, що дверцята авто клацнули зовсім поруч.
Ви не забилися? над оманою схилився чоловік років тридцяти. Можете підвестися? Давайте, допоможу! простягнув руку.
Я через вас ногу зламала! Весь тротуар льодом прихопився, через машини ваші! я з гнівом і сльозами огризнулася, відхилилась від його руки.
Сама винна. На каблуках по вечорах швендяєш!
Відчепіться! прошепотіла із злістю.
Чи ви плануєте тут цілу ніч мерзнути? Де живете?
Та там, махнула в бік дому.
Чоловік коротко щось промовив та зник і незабаром підїхав до мене. Вийшов, підняв мене, ледь не несучи на руках, спитав:
Стоїте? Тримайтеся за мене, сідайте в машину.
А сумка? крикнула я, всівшись на сидіння.
Він повернувся за нею, поклав на заднє сидіння.
Біля підїзду допоміг вибратися, закинув мене на руки так і поніс на третій поверх, бо ліфта немає. Я обхопила його за шию, чула його важке дихання й бачила краплі поту на скроні. «Зате не будеш гасати під магазинами», подумала я вороже.
Далі я сама піду, попросила перед дверима.
Він мовчки видихнув, а тут і мамина постать на порозі.
Олександро? Що трапилося?
Принесіть стільця! наказав незнайомець.
Мама кинулася в кухню по стілець. Я сіла, витягнувши пошкоджену ногу. Чоловік опустився переді мною на коліно, зняв мені чобіт. Я скрикнула боляче! Лодыжка перед очима синіла і пухла.
Викликаю «швидку»! сказала мама.
Не потрібно, звичайний вивих. Я лікар, сказав він. Принесіть лід.
Мама принесла заморожене куряче філе з морозилки в пакеті.
Прикладіть до щиколотки, порадив він. Я зараз принесу з авто еластичний бинт і заодно вашу сумку.
Ти ж залишила сумку у незнайомця! Олександро, хто це взагалі? шепотіла мама.
Він збив мене на машині, а потім додому доніс. Все, що я знаю.
Не шахрай годиною? А може, поліцію зараз викликати? насторожилася мама.
Та яка ще поліція! Бажав пограбувати покинув би мене на вулиці!
Тут задзвонив домофон це повернувся той чоловік.
Можете перевірити, все на місці, сказав, повернувши мені сумку, зняв куртку, став на неї коліном.
Зараз буде боляче, мусимо вправити, попередив.
Я стискала стілець руками його впевнені рухи розірвали біль, я аж знепритомніла. Почула тільки: «Тепер легше стане».
Мама зайшла, злякалася, побачивши мене в сльозах.
Я вправив вивих. За кілька днів зійде. Не наступайте на ногу, сказав лікар, одягаючись.
Дякуємо Може, залишитеся зустріти Новий рік? Залишилося хвилин двадцять, поки куранти битимуть, не встигнете додому, метушилася мама.
Він на мить задумався:
Добре, якщо не заважатиму.
Що ви! Навпаки, шампанське допоможете мені відкрити.
Я докірливо глянула на маму.
Опершись на його міцну руку, я доплигала до дивану в кімнаті. Спочатку боліло так, що світи мерехтіли перед очима, але коли поряд Валерій легше.
Дякую А як вас звати?
Валерій. Давай на «ти»? Я хірург. Хотів щось купити на святковий стіл
А дружина не звариться, що ви не вдома?
Вона пішла пів року тому. Узяла дочку й пішла до мами, бо мене ніколи немає вдома.
Я, певно, зараз страшно виглядаю
Навпаки. Дуже гарна.
Ми втрьох зустріли Новий рік, як його зустрінеш так і проведеш
***
Зранку я вже трохи могла наступати на ногу, хоч щиколотка добряче розпухла. Я не змогла не радіти, коли Валерій зайшов перевірити мене ще раз він перемотав пов’язку, переконався, що все нормально.
Наступати на ногу можеш?
Вчора ж перейшли на «ти». Можу, посміхнулась я.
Чаю? почастувала мама.
Наступного разу, мені у лікарню на зміну.
Ти ще приїдеш? боязко запитала я.
Він усміхнувся.
Через два місяці я переїхала до Валерія. Мама скептично хитала головою:
Він ще й не розлучений. А якщо дружина повернеться?
Не повернеться. Він казав у неї хтось є
Не знаю, Олександро… Може, ти квапишся.
Рік промайнув щасливо й водночас тривожно. Я ревнувала Валерія до його маленької доньки, до колишньої. Коли він виривався до лікарні в мене стискалося серце. Зрозуміла, чому дружина не витримала хірург для сімї лише гість.
Але коли він був поруч для мене світ ставав сонця яскравішим.
Минув рік. Валерій так і не оформив розлучення, і це мене журило. Мама відлунювала: мовляв, поговори з Валерієм, розстав всі крапки. А я боялася.
Тридцять першого, метушилася на кухні: ялинка вогнями сяє у великій кімнаті, на ліжку нова сукня чекає. Ставлю м’ясо в духівку, і тут дзвонить телефон. Заходжу Валерій біля вікна розмовляє:
Добре, скоро буду, каже.
Знову у відділення? у мене у грудях провал.
Ні, це дружина подзвонила. Дочка плаче, не може заснути без мене. Я швидко до неї й назад.
До Нового року три години, Валеро
Я встигну, не переживай. Покладу дитину, повернуся й подарунок заберу. Я швидко! поцілував у щоку й пішов.
Сиділа, вмовляла себе не ревнувати, але у грудях щеміло. Нову сукню вдягла, стіл готовий, години тягнуться. Валерій не повертається, смс лишилось без відповіді.
Стало нестерпно чекати. Я згадала про бабусю з першого поверху вона зовсім одна живе. Я взяла контейнер салату, шматочок торта і пішла до бабусі.
Вона довго не відкривала, а потім прискіпливо подивилася на мене:
Я тут принесла вам частування до свята, якщо не проти
Проходь, сказала вона.
У її квартирці було дуже затишно, але жодної ялинки, тихо працював старенький телевізор.
Дякую, пригостила сказала бабуся. Ти з Валерієм Дмитровичем живеш?
Так, кивнула я.
Його дружина егоїстка, з ніким не віталася і працювати не хотіла. А ти інша. І ти не так, як вона. Його знову у лікарню викликали?
До доньки поїхав.
Повернеться, не хвилюйся. Він розумний чоловік, таким не зраджують.
Я спитала, чи вона одна. Бабуся сумно захитала головою:
Та одна Молодою кинула все заради любові. Але подруга мого Федя відбила збрехала, що вагітна від нього. Я не пробачила, гордість не дозволила. Він почав пити, замерз взимку біля свого дому. Я так і лишилась сама Треба було прощати. Життя було б інакшим.
Не повторюй моїх помилок. Якщо любиш прощай. Їдьте куди-небудь. Не дасть вона вам життя, та його дружина, бабуся ніжно торкнула мою руку.
Я повернулася додому, все прибрала. Валерій прийшов на наступний день, з помятим виглядом.
Пробач Не знаю як трапилось мабуть, підсипала щось у чай. Проснувся тільки зараз голова розколюється.
Чому ти не розлучишся з нею? Любиш її досі?
Та ні. Люблю дочку. Олександро, між нами нічого не було, ти ж віриш?
Я притислася до нього.
Поїхали звідси. Є лікарні скрізь, ти кращий хірург
Давай потім, зараз зовсім нема сил. Я люблю тебе.
Він заснув, а я думала про слова бабусі: «Якщо любиш простиш». Я обійняла Валерія, вимкнула вогники на ялинці і шепотіла: «Люблю. Я люблю тебе так, як ніколи ще не любила».
Бо коли любиш, можна пробачити все Окрім одного коли тебе перестають любити.
