Олена часто моргала, намагаючись стримати сльози. Ось якою подякою чоловік віддячив їй за майже п’ятнадцять років спільного життя!
— Ти зовсім обабилась. Поповніла. Не хочу шукати іншу, і нікого в мене немає, клянусь, — сказав він.
— Але й так більше не може бути. Хочу пишатися своєю жінкою. А тобою, на жаль, не можу.
Мені з тобою нудно, — додав чоловік.
— І що пропонуєш? — запитала вона. — Розлучення?
— Думаю, це найкращий вихід…
— А діти?
— Допомагатиму їм. Забиратиму на вихідні.
— Ось так просто! — зло вигукнула Олена і втерла сльози. — Тобі набридла дружина, і ти готовий кинути дітей! Стати недільним татом! Нічого святого в тебе немає…
* * *
Олена та Дмитро познайомилися на весіллі. Їхня троюрідна сестра виходила заміж, а серед гостей зі сторони нареченого був Дмитро. Попри різницю у десять років, Олена відразу зрозуміла — це її доля. Розумний, ввічливий, з гарною освітою, він нагадував казкового князя.
— Ех, куди тобі за такого, Оленко! — казала матір. — Ти в мене простенька. І зовнішність нічим не вирізняється. А Дмитро — хлопець як на підбір.
Тоді Олена ображалася й демонстративно відверталася, аби не зустрічатися з матір’ю поглядом. І лише згодом, коли виросла, зрозуміла, що саме через такі слова в неї з дитинства була зламана самооцінка.
Але в юності вона про це не замислювалася. У неї метелики танцювали в животі від однієї лише думки про Дмитра. Вони зустрічалися лише півроку й одружилися. Олені тоді ледь виповнилося двадцять.
— От покине він тебе, не сумнівайся! — твердила матір. — Даремно час на нього витрачаєш. Він занадто високо літає. А ти лише технікум закінчила. Та й то — шиття та кроїння… У мої молоді роки всі цим займалися. Навіть не професія!
— Дякую, мамо, за підтримку, — іронізувала Олена. — Але я вже заміжня й сама вирішую, що робити.
Перші роки жили, як у казці: подорожі, театри, виїзди на природу. Олена іногда шила сукні, та більше для душі — Дмитро добре заробляв. А потім народилася Софійка, і Олена повністю пірнула у материнство. Їй подобалося бути матір’ю, і вона з радістю присвятила себе доньці. Розвиваючі заняття, потім фігурне катання. Вона не хотіла віддавати дитину до садка й сама займалася вихованням.
— Та ти щасливчик, Дмитре! — казали йому родичі. — Яку красуню знайшов! І вдома все сама робить, і за дитиною дивиться. І ще б другого народили.
— Обов’язково народимо! — усміхався Дмитро.
Але «за другим» справа пішла не так легко.
— Ось яка ти! — глузувала матір. — Навіть спадкоємця не можеш чоловікові подарувати.
— Дякую за підтримку, мамо, — зі сльозами відповідала Олена.
Роки спроб — і вони змирилися: мабуть, доля, що в них лише Софійка. Донька рано почала вигравати змагання, і Олена знайшла у цьому радість. Вона готувала костюми власноруч, супроводжувала на виступи.
Дмитро теж обожнював доньку. Красива дружина та дитина були його гордістю. Олена з роками ставала тільки гарнішою, адже могла дозволити собі догляд.
Все змінилося, коли вона дізналася, що вагітна вдруге. Радості не було меж — стільки років не виходило, а тут раптом саме.
Але вагітність була складною: були загрози, останні місяці довелося провести на збереженні. Пологи також були важкими. Синок — довгоочікуваний Іванко! — народився здоровим, але Олена довго відходила.
Спершу Дмитро пильнував за жінкою, а потім перестав — йому довелося взяти на себе турботи про доньку-спортсменку та сина.
Олена витратила майже два роки на відновлення.
Від стройної фігури залишилися лише спогади. Їй було важко скинути вагу, і в тридцять з гаком вона почувалася немов на порозі старості.
Але Дмитро, як диво, продовжував казати, що вона найкраща.
Олена глибше пірнула у материнство: син плавав і займався робототехнікою, а донька здобувала нагороди.
Але врешті він сказав:
— Ти себе запустила.
— Мені вже не двадцять, — відповіла вона.
— Але я хочу бачити перед собою гарну жінку.
Відшукувань, образ — і одного дня він заявив:
— Я хочу пишатися своєю жінкою. А тобою, на жаль, не можу.
* * *
— Це не причина руйнувати сім’ю, — сказала Олена. — Подумай про дітей.
— Можливо, ще можна виправити… — задумливо відповів Дмитро.
І вона схопилася за цю думку, як за соломинку.
Олена сіла на жорстку дієту. Не їла майже нічого, крім половини грейпфрута на день. Втратила вагу, але це не зробило її красивою.
— Мамо, ти ж перестала їсти! — казала Софійка.
— Хочу бути стрункою.
— Ти й так не була товстою!
Олена повернулася до нормального харчування. Але одного разу Дмитро побачив її на вагах.
— Знову набираєш! Я тільки подумав, що в мене буде гарна дружина…
— Якщо я тобі не відповідаю —Вона забрала дітей і пішла, усвідомивши, що справжня любов не зважує на терезах зовнішності, а живе в серці, коли ти сміливий бути собою.
