Обіцянка
Я впевнено тримав кермо, повертав авто на трасу поблизу Києва, а поруч сидів мій хороший друг Богдан. Ми поверталися з командирування до Львова начальник відправив нас на два дні для важливих переговорів.
Богдане, ти тільки уяви ми підписали контракт майже на мільйон гривень! Шеф буде у захваті! усміхався я, відчуваючи справжнє задоволення.
Та це ж успіх, підтвердив Богдан, з яким ми працювали в одному офісному центрі. Гарно спрацювали, як завжди.
Головне вдома чекати є на кого, ділився я радістю. Моя кохана Олеська вагітна, від токсикозу пашить, але тримається. Признаюсь чесно, іноді й шкода мені її, бо так хотіли дитину. Олеся сказала, що витримає все заради нашого малюка.
Дитина це мрія, задумливо озвався Богдан. А от у мене з Зоряною поки ніяк: не вдається їй виносити малюка. Готуємось вже до другої спроби ЕКЗ, перша була невдала. Вже сім років разом, але дитинку тільки мріємо побачити…
Я одружився вже у 32 раніше були в мене зустрічі, але справжнього кохання не відчував. А з Олесею все змінилося закохався одразу, без залишку, й інших вже й не помічав.
Коли представив Олесю Богданові, а потім вже й на нашому весіллі, де він був свідком, відчув я, що трошки він мені заздрить. Олеся дівчина ніжна, щира, така, що хочеться оберігати й любити.
За вікном хлюпав дрібний осінній дощ, а я увімкнув двірники. Ми з Богданом неспішно балакали. Зателефонувала Ольга:
Привіт, Олесю! Їдемо, вже через дві години будемо вдома. Як твоє самопочуття? Знову токсикоз? Не підіймай нічого важкого, я все зроблю, як приїду. Цілую, чекай мене.
Богдан тихо слухав і, певно, уявляв мою Олесю, як вона мене чекає, переживає. Замислився:
Моя Зоряна навіть не телефонує, не хвилюється за мене, думає, що я навіки привязаний. У нас все строго: робота, дім Не така вона, як Олеся.
Раптом перед нами зі злістю виринає бус, ми не встигли загальмувати я різко крутанув кермо, авто врізалося стороною на якій сидів я у стовп та вилетіло за узбіччя. Богдан прийшов до тями на мокрій траві, у нього боліла голова та рука, кровоточила рана. Він побачив, що дверцята з його боку була відкрита. Я лежав нерухомо
До нас підбігли люди, машини зупинялися. Нас з Богданом забрали швидкою. Богдана поклали у лікарню з переломом руки й сильним струсом мозку. Він весь час питав:
Що з моїм другом, з Денисом?
Медсестра тихо сказала:
Денис помер
Я не міг бути на похороні. Марина розповідала, що Олеся сильно ридала, не могла увірувати, що чоловіка не стало, ледве стояла біля домовини.
Десь за декілька днів після виписки Богдан поїхав зі Зоряною на Лукянівське кладовище. Стояли мовчки, я подумки пообіцяв:
Не хвилюйся, друже, твою Олесю не покину. Допомагатиму, як ти просив.
Через пару днів я навідав Олесю, вона лише відчинила двері й заплакала:
Як мені без нього жити? Не можу змиритися, що Дениса не стало
Олесю, я обіцяв твоєму чоловіку підтримувати тебе. Ти тільки дзвони якщо щось потрібно. Я буду поруч.
Минав час. Олесю мучили страхи за дитину, що втратить її через нерви, і лікар казав берегтись. Я приїздив двічі на тиждень, привозив харчі, купував вітаміни, возив у поліклініку чи по справам. Олесю не зловживала допомогою, кликала тільки у разі потреби.
Богдане, мені незручно, що відволікаю тебе
Мені не складно, тим більше я Денису обіцяв.
У душі я мав до Олесі складні почуття. Саме про таку жінку мріяв, але і соромився власної слабкості.
Поки Олеся боролася з токсикозом, я з Зоряною знову ходили по лікарях, знову аналізи, надії і розчарування Бездітність ставала болем у шлюбі. Зоряна не знала, що я допомагаю Олесі, у телефоні вона записана як “Добра справа” знав, що Зоряна могла б відкрити список контактів.
Друга спроба ЕКЗ виявилась невдалою, і в сімї зявилась напруженість. Зоряна подумки звинувачувала мене, а я вже нічого й не думав.
Вона бачила, що змінився часто був задумливий, дратівливий, іноді кудись їхав. Правда, про зраду не думала у нас у цьому все ладно.
На роботі все навпаки я повернувся до великого проєкту, що розпочинав разом з Денисом, і підписали ще один вигідний контракт.
Олесю чим далі, тим ставало тяжче через вагітність. Її родина десь на Закарпатті, у Києві нікого близького. Мучилась головними болями, ноги набрякали, але не скаржилась.
Якось я прийшов до неї з покупками вона на стремянці, вішала нові фіранки:
Я сьогодні мила вікно, усміхнулась і продовжила, нові штори вирішила повісити.
Злазь негайно! Як впадеш, дитина постраждає, це не жарти! наказав я, дивлячись на її великий живіт.
Я допоміг злізти, ми опинилися поряд аж мороз по шкірі.
Дякую, Богданчику, але відразу в ванну токсикоз знову.
Я зітхнув, витер піт з чола, хвилюючись: “Бачиш, Денисе, що сам напросився, допомагай”
Наступного разу Олеся сказала:
Богдане, допоможеш облаштувати дитячу? Потім часу не буде. Я обрала гарні шпалери.
Мені довелось робити невеличкий ремонт у дитячій не міг допустити, щоб вагітна тягала важке. Ремонт закінчили разом Олеся більше підтримувала морально.
Я був між двох вогнів. Зоряна часто казала про бездітність, а Олеся вже готувалась народити.
Зоряна вирішила зайнятись роботою писала статті у журнали. Один журнал запропонував їй вести рубрику, вона раділа, отримала солідну оплату. Прийшла додому з повними пакетами смаколиків і двома пляшками вина.
О, у нас свято? здивувався я, щойно повернувся з офісу.
Так, отримала гонорар, буду вести свою колонку! Це треба відзначити!
Поставили вино, включили улюблений фільм, затишно відпочивали.
Раптом задзвонив мій телефон. Зоряна побачила “Добра справа” на екрані. Я вийшов до кухні.
Що сталось? тихо спитав я.
Богдане, вибач, я здається починаю народжувати… Викликала швидку.
Ще рано, Олеся…
Сім місяців, таке буває, голос у неї стогнав від болю.
Я зараз приїду в пологовий!
Швидко зібрався, Зоряна здивовано дивилась.
Куди збираєшся?
Шеф подзвонив пізно, я маю терміново обговорити деякі питання щодо благодійного проєкту. Все поясню пізніше, так треба.
Та Зоряна не вірила.
Яка ще доброчинність, який шеф? Щось ти мені голову морочиш.
Я вискакував з підїзду, сідав у машину, мчав у пологовий. Дорога була не близька. Дізнався, Олесю вже поклали. Чекав дві години, від медсестри почув: Олеся народила сина. Видихнув і додому, наче вичавлений лимон.
Зоряна чекала вдома, пронизливо дивилась.
Твоя доброчинність тебе зовсім вимотала, з іронією промовила.
Я важко опустився на диван, навіть не роззувся.
Так, Зоряно, так Олесю народила сина. Я обіцяв Денису їй допомагати. Вона зовсім одна.
Цього слід було чекати тихо відповіла вона. Тепер ти маєш допомагати і з малюком? Так?
Так, чесно підтвердив я.
Я тобі скажу, я таке терпіти не збираюсь! Я не дозволю витрачати час на чужу дитину, особливо якщо у нас свого нема. Я подаю на розлучення, а ти роби як знаєш. Можливо знайду чоловіка і ще встигну народити.
Я подивився на неї, усвідомив, що вона дійсно вважає мене винним у бездітності.
Це твоє право, Зоряно. Я мусив допомагати Олесі з дитиною.
Час минув. Зоряна подала на розлучення. Я переїхав до Олесі допомагав з маленьким Данилком. Через рік ми одружилися, а ще за два роки народилась у нас донька.
Дякую, що читали. Щастя вам та підтримки у житті!
