Моя матір завжди була жінкою з великою душею. Все своє життя вона присвятила мені та сестрі. Працювала вчителькою у школі, а по вечорах підробляла репетиторством, аби ми ні в чому не потребували. Батька ми втратили рано — він пішов, коли мені було лише шість, а сестрі й того менше. Мати взяла на себе весь тягар, не скаржилась, не плакала — просто тягла, як могла.
Ми жили у бабусиній квартирі в Черкасах, яка дісталась мамі у спадок. Жили скромно, але затишно. Після школи ми з сестрою вступили до університету, вийшли заміж, народили дітей. Часто навідувались до мами — вона з радістю возилась із онуками, готувала нам улюблені вареники та сміялась. Нам здавалось, що їй вистачає нашої любові, наших обіймів, дзвінків. Але, як виявилось, їй бракувало чогось іншого.
Того року ми з сестрою вирішили зробити мамі сюрприз на День народження. Впевнили, що не приїдемо — мовляв, робота. А самі вже їхали з квітами, тістечком із львівської кав’ярні та купою кульок. Коли вона відчинила двері, в очах була не радість, а збентеження. Мати запнулась, щось пробурмотіла про учня, який прийшов на заняття. Ми переглянулись… а потім зайшли.
За столом сидів чоловік. В одних трусах. Сигарета в зубах, пиво на столі. І справді — «учень». Тільки років під п’ятдесят, з плешивою головою і дуже далекий від шкільного віку. Ми оніміли, але промовчали. Він, побачивши нас, схопився, буркнув щось про терміновий виклик на роботу — і вилетів із хати.
А мати, навпаки, розлютилась. Образилась, що ми вдерлись без попередження. Півроку після цього вона з нами не спілкувалась: не брала трубку, не відповідала на повідомлення. Я сподівалась, що вона відійде. А потім вирішила поїхати сама — помиритись, сказати, що ми не проти її особистого життя.
Двері відчинив він — той самий. І відразу, з порога: «Її немає вдома. І взагалі, вам тут більше робити нічого». Я намагалась пояснитись, але він… штовхнув мене. Я впала, вдарилась головою. Діагноз — струс. Чоловік, коли дізнався, тут же помчав до мами. Але замість підтримки почув лише погрози й звинувачення: нібито я сама накинулась на її кавалера, влаштувала скандал. І вона… на його боці. На боці того, хто підняв на мене руку.
Ми намагались знайти цього чоловіка, але він ніби крізь землю провалився. А через кілька тижнів мені написала одна з учениць мами — мовляв, терміново потрібні гроші, вона у скруті. Я була в шоці, а мама не відповідала. Я написала всім родичам: не переводьте їй гривні, з нею все гаразд. Хоча й сама тоді не знала, що з нею.
Минув майже рік. І раптом — дзвінок. Мати. Плаче. Голос тремтить. І розповідає все.
Виявилось, цей її «молодий» кавалер увесь цей час був у змові зі справжньою коханою. Вони хотіли виманити у маА потім вони випадково посварились через поділ грошей, і він сам розповів їй усьому під сваркою.
