Тісно!
Оленка здивовано читала повідомлення у месенджері:
«Привіт, доню! Пробач, що лише зараз пишу, на те були причини. Ми розійшлися з твоєю матір’ю дуже давно, коли тобі було три роки, і ти, звісно, мене не пам’ятаєш. Не писатиму, що каюся чи відкупую провину. Я пішов до іншої жінки, яку покохав, і не вважаю себе винним. Залишив твоїй матері квартиру, де ми жили, і речі, пішов у тому, у чому був. Платив аліменти, хоч і невеликі, тож вважаю, що вчинив не підло.
Тепер до справи. Я з новою родиною п’ять років тому переїхав на ПМЖ до Австралії, де й досі живу. Моя мама, твоя бабуся Ганна Семенівна, відмовлялася їхати, жила в своїй двоманатній хрущовці. Я оплачував її лікування та утримання, але недавно вона померла. Не зміг приїхати попрощатися чи на похорон, адже звідусіль далеко й дорого, хоч живемо заможньо.
Родичів у неї не лишилось, а продавати ту квартиру немає сенсу — прибуток копійчаний, а клопоту чимало. Тому ми вирішили залишити її тобі. Я оформив документи, відправив адвокату. Бабуся перед смертю написала заповіт на тебе. Зв’яжися з ним, він розкаже, що робити. Його послуги оплачені, лише сплатиш податки та збори. Головне — доглядати бабусину могилу, поставити пам’ятник. Це не так дорого порівняно з цілою квартирою.
Сподіваюся, розпорядишся цим подарунком з розумом. І ще — він лише твій. Твоя мати отримала від мене усе: квартиру, аліменти. Її новий чоловік і діти мене не цікавлять. Тож повторюю: це лише твоє.
Будь щаслива, доню. Твій батько Віктор Андрійович Шевченко»
Далі були контакти адвоката. Олена не стрималася й подзвонила. Їй підтвердили інформацію, і вона домовилась про зустріч назавтра. Вирішила нічого не казати матері, спочатку треба все перевірити.
У маминій двокімнатній квартирі жила ще Оксана — її єдинокровна сестра. Хто її батько, не знав ніхто, навіть мати. Хоч Оксана була молодшою на три роки, вже встигла вийти заміж і народити двох синів. Тепер вони вчотирьох тіснилися в великій кімнаті, а Олена з матір’ю — у маленькій спальні. Якщо історія з квартирою виявиться правдою, це буде справжнє щастя! Вона вже збирала гроші на перший внесок за іпотеку, але тепер доля дарувала їй власні квадратні метри.
Батько надіслав план квартири — стара хрущовка, дві суміжні кімнати, без ремонту. Та й що! Це ж своє! Мати не вмикатиме голосний телевізор, племінники не лазитимуть по її речах. Вона зможе приймати ванну з піною, виходити з неї, загорнувшись у рушник. Кухонний умивальник не стоятиме завалений брудним посудом. А ще — вона нарешті зможе запросити до себе подруг або хлопця.
Наступного дня вона зустрілася з адвокатом — чоловіком у брендовому, але невимушеному одязі. Він підтвердив все, показав документи, відвіз її до квартири. Вид був не найкращий, але Олену це не бентежило: з цим вона впорається.
Адвокат пояснив, що оформити документи можна буде за півроку, але ключі вона отримає зараз. Порадив змінити замок і познайомитися з сусідами.
Тепер треба було сказати матері. Та відреагувала без радості:
— Чому Віктор все це робить через тебе?
— Я його донька!
— А я його дружина, хай і колишня! Питання майна треба вирішувати зі мною!
— Мам, це бабусина квартира, і вона заповіла її мені. Тато не може приїхати з Австралії, тому вона дісталася мені.
— Тобто ти забереш її собі? А ми?
— Ви мені не чужі, але бабусі ви ніхто. Тато залишив тобі квартиру, платив аліменти. Чому він має піклуватися про Оксану, її чоловіка й дітей? Я вже п’ять років живу, мов у тісній клітці. Мені вже 22, а у мене навіть свого куточка немає!
— Оксані теж нелегко, вони вчотирьох у одній кімнаті!
— Вони самі так вирішили! Вона вийшла заміж за чоловіка без квартири, а тепер я маю страждати? Тепер я знайду своє щастя. У мене буде своя оселя, і я зможу нарешті жити, як доросла людина!
— Ти хочеш покинути нас?
— Так, мамо. Я переоформлю свою частку на вас із Оксаною, але житиму окремо.
— Я сподівалася, ми обміняємо обидві квартири на одну велику…
— Наші квартири не варті чотирьох кімнат. А потім Оксана народить ще, і знову буде тісно!
— Тоді візьмеш мене до себе.
— Там дві суміжні кімнати, мамо. Це буде та ж сама тіснота. Оксана отримає всю вашу квартиру, а я знову не матиму свого простору. Ні!
— Ти одна, а в неї діти!
— А в мене — ні! — Олена не витримала. — Оксана вдалася красивою, знайшла чоловіка. А я? Тепер у мене є шанс знайти собі пару. Власна квартира — це свобода. Все, мамо, більше сперечатися не буду.
Олена наділа навушники, повернулася спиною. Мати включила ток-шоу на повну гучність, хоча знала, що донька не почує. Гіркі сльози котилися по їїОлена глянула на матір, побачила її сльози, і раптом зрозуміла, що справжнє щастя — це не просто власні стіни, а вміння знаходити компроміс між свободою і любов’ю.
