Одна проти цілого світу

Одна проти всіх

Христина вперше побачила маяк у книжці, коли їй було п’ять. На малюнку височів самітний стовп, оточений бурхливим морем, темним, як чорнило. Дитина торкнулася сторінки пальцями й прошепотіла: «Я житиму там». Батьки засміялися. Бабуся сказала: «У тебе фантазія, як у кобзаря». А тітка Олена лише похмикала: «Казки. Краще стань лікарем».

І Христина стала. Вступила на радіотехніку, бо це звучало солидно. Хоча серце все одно кликало до моря. Після пар вона малювала маяки в зошитах, перечитувала Лесю Українку, слухала шум хвиль на YouTube, а щої відпустки їздила до води.

— Ну що за дивацтво? — лаялася мати. — Усі нормальні люди до Карпат їдуть, а вона — у якусь Скадовщину!

— Мені подобається південь, — усміхалася Христина.

— Тобі заміж пора, а не маяки твої!

Після університету Христина влаштувалася в компанію з обслуговування навігаційного обладнання. Робота — як робота: схеми, паяння, прилади. Але одного дня начальник сказав:

— Є вакансія. На південь. Рибацьке селище, станція радіомаяка. Хочеш?

Вона мовчки кивнула. Наче все життя чекала цієї пропозиції.

— Там жити важко. Зміна — три місяці. Один маяк і дідовик. Місцеві іногда заходять.

— Я згодна.

Мати влаштувала сцену:

— Ти хочеш замерзнути в степу? З глузду з’їхала?! Ми тебе в люди вивели, а ти в плавнях сидітимеш із якимось дідом!

— Мамо, це мій шанс.

— Шанс на самотність і біду!

Батько мовчки дивився у вікно. Потім сказав:

— Нехай їде. Нехай спробує.

Селище звалося Буркутами. Кілька хат, рибальська пристань, магазинчик і маяк на кручі. Коли Христина вперше вийшла на берег, вітер ледь не зніс її з ніг. Море ревіло, чайки кричали, небо нависало низько, немов от-от проллється дощем. Але серце — співало.

— Ти Христина? — підійшов високий сивий чоловік у теплій кожусі. — Я Дмитро. Дідовик. Тут я — як оберіг.

Він засміявся, взяв у неї рюкзак і повів до хати біля маяка. Там пахло дьогтем, хлібом і медом. На столі стояла лампа, на полицях — книжки та мушлі.

— Ось тут житимеш. Маяк — твій. Станція стара, але працює. Допомагатимеш утримувати в ладі.

— Я впораюся.

— Не сумніваюся. Вигляд у тебе — із морем поріднений.

Спочатку було важко. Шторми, тиша, довгі вечори. Христина налагодила апаратуру, потоваришувала з місцевими — особливо з Галею, тендітною продавчинею з магазину.

— З тобою поговорити — як чаю з липою випити. Теплішає, — казала вона.

А Христина по вечорах сиділа на сходах маяка й писала листи. Собі. У майбутнє. У минулому в неї були лише нездійсненні сподівання рідних. А тепер — була вона сама.

Одного дня прийшов пакет. Із міста. Лист від матері:

«Ти, звісно, дивна. Ми з Оленою не розуміємо, що ти там шукаєш. Але батько пишається. Приїжджай, якщо захочеш. Або пиши хоча б.»

Христина зітхнула. Відчула, як десь глибоко всерединіЗ тих пір маяк у Буркутах горів яскравіше, а Христина знала — де б вона не була, її серце завжди буде повертатись додому, до цього світла.

Оцініть статтю
ZigZag
Одна проти цілого світу