Одного разу я побачив мою задоволену сестру в магазині, як вона йшла під руку із солідним чоловіком. На їхніх руках виблискували обручки.
Моя сестра-близнючка звалася Ганна. З дитинства ми були найліпшими друзями. Гралися разом, ділилися всіма таємницями, і навіть отримували домашні покарання двоє на двоє. Ми завжди захищали одна одну, коли хтось ображав. Одяг у нас завжди був однаковий навіть коли підросли і могли самі вибирати речі. Та нам подобалось виглядати схоже, ми пишалися, що ми близнята.
Жили ми скромно, як звичайна сімя в обласному центрі, скажімо, у Полтаві. Батьки працювали, грошей було мало. Коли я вступив на навчання до університету в Києві, Ганна мріяла наслідувати мене, але не вдалося батьківських гривень вистачало ледь-ледь на моє навчання. Ганна дуже переймалася, адже для неї грошей не залишалося, і їй було ніяково через це. Вона соромилася, відчувала себе обділеною стипендії не вистачало, скільки б вона не старалася.
Одного разу, за вечерею у батьків, наша бабуся забагато випила хересу й ненароком відкрила нам таємницю. Виявилось, коли у батьків народилися близнята, вони думали віддати одну з нас у дитячий будинок найменшу. Виявилося, що це мала бути Ганна.
Ганна була шокована, їй стало прикро та образливо. Ніхто не міг її заспокоїти, батьківські виправдання вона не приймала. Відчувала себе нелюбою, непотрібною. Тоді на знак протесту вона забрала документи з університету.
З часом, у всьому вона почала звинувачувати мене. Казала, якби не я, про відмову навіть не йшлося б. Її б любили найбільше, вона була б єдиною дитиною. З того дня наші стосунки стали прохолодними, і невдовзі ми розїхались кожна почала жити самостійно.
Я зустріла чоловіка, вийшла за нього заміж, і в нас народився син. Ганну бачила лише раз, вдома у батьків. Вона тоді поводилася зверхньо, грубила, підколювала мій вигляд.
Наше наступне побачення теж було випадковим ми зіткнулись посеред торгового центру в Києві. Ганна була при параді, йшла поряд із респектабельним паном, що мав авторитет у місті. Я подумав, що це її чоловік.
Я кинулася її обіймати, але вона відступила й подивилася на мене ніби вперше бачить. Мені стало не по собі. Ганна швидко пішла до свого авта дорогого, нового BMW.
Позаяк потрібно було знову зустрітися в батьківському домі, Ганна відкрито докоряла мені, що я виглядаю непрезентабельно мовляв, і волосся у мене хвилясте, і макіяжу нема, та й одяг простий. Сором, каже, і ганьба для родини.
Її слова частково були правдою: я справді не користувалась косметикою, волосся носила як є, вбиралась просто. А от Ганна завжди світилась макіяж, стильна зачіска, лінзи замість окулярів, доглянуті руки.
Мене ці слова образили дуже сильно. Я ж теж маю все, що хотіла сімю, чоловіка, дитину. Я поскаржилася мамі, виговорила про всі образи й непорозуміння, які накопичились за стільки років. Не розуміла, як сестра, яка колись була найближчою, могла так змінитись. Звідки взялась така образа?
Мама тільки просила не тримати зла на Ганну. Просила дати їй спокій і не заважати їй бути щасливою. Казала, щоб я не перетиналася з нею й не руйнувала їй життя.
Відтоді я могла приїжджати до батьків лише після дзвінка чи особливого запрошення, щоб не зустрітись із сестрою. Одне-єдине речення бабусі змінило життя всієї нашої родини назавжди.
Я зрозумів: ніколи не слід ховати образу в серці. Іноді навіть одна-єдина правда здатна розділити близьких людей навіки.
