Якось зателефонувала мені далека тітка й запросила на весілля своєї доньки моєї троюрідної племінниці, яку востаннє я бачила ще шестирічною (у її шестирічному віці, звісно). Я ніколи особливого захоплення родичами не відчувала, але уникнути заходу не вдалось.
Хоч раз на двадцять років маємо побачитись, тільки спробуй не прийти! суворо заявила тітка.
Потім надійшло гарне запрошення з голубами й трояндами від Світлани та Анатолія, а за кілька днів тітка нагадала ще раз врешті-решт треба було йти.
Подумала: «От і все, субота втрачена, але що вдієш?»
З букетом, поганим настроєм і планом піти непомітно через годину я приїхала до ресторану. Йду до банкетної зали, мене підсаджують до компанії веселих молодих людей друзів нареченого, які вже випили по кілька чарок, і захоплено починають розповідати, яка в нареченої чудова тітка, зовсім не тітка, а справжня красуня, що й знайомитись потрібно ближче й гуляти до ранку. Що ми й почали робити.
Наречену, звичайно, я не впізнала: стільки років минуло, з темненької тихої дівчинки вона стала розкішною білявкою з немалим бюстом. Тим не менш, мені здавалось, що їй личила та соромязливість дитинства.
Взагалі атмосфера в залі була доволі понура: багато незадоволених тіток із дядьками, наречений з настороженим поглядом, наречена у свідомості власної незрівнянної краси. Якби не наша компанія, все це нагадувало б поминки. Тітки час від часу кидали на нас осудливі погляди.
Я запізнилась на перший тур тостів, але тут почався другий і з мене. Тамада, розпитавши, хто я, радісно оголосив:
А зараз молодих привітає молода й вродлива тітка нареченої!
Я з усмішкою піднялась і щиро промовила:
Дорогі Світлана та Анатолію…
Весілля й так не було надміру веселим, але тут у залі запанувала повна тиша, і мене раптом осяяло: а де ж моя тітка? Її ніде не видно. Навряд чи вона настільки змінилась, щоб я її не впізнала.
Наречену звати Лідія, прошипіла тітка навпроти, у рожевому костюмі. А наречений Олег.
Як Лідія? Який Олег?
Он як буває: по чужих весіллях ходять поїсти й випити на дурняк, додала тітка. Колись такий самий «гість» на наші проводи в армію приходив, ледве виставили. Ні совісті, ні сорому в людей.
Тут я зрозуміла, що зараз на цьому святі стане весело… Гості повставали й дивились із хижацькою цікавістю. Рукави ще не закатували, але все до того йшло.
Але ж подивіться, ось моє запрошення! вигукнула я, тримаючи те ж запрошення. Тут усе написано: Світлана й Анатолій, ресторан такий-то, банкетна зала.
Мене врятував кмітливий офіціант.
Дівчино, звернувся він, у нас є ще одна банкетна зала, на другому поверсі. Може, це вам туди?
А як же! Туди й хоче поїсти задарма. Тут зареєструвалась, зараз іще там відмітиться, буркнула тітка у рожевому. І як таких тільки земля носить? Авантюристка.
А знаєте, Ірино Петрівно, додала тітка у салатовому, нахабство друге щастя.
Повинен зауважити: я ані на авантюристку, ані на людину без совісті не схожа. Хоча, як кажуть, збоку видніше. Друзі нареченого за мене заступились, проте отримали у відповідь підколку від тітки у бузковому:
Ого, вже й хлопцям голови закрутила!
А пані у рожевому ще зверху додала:
Отак наша головна бухгалтерка чоловіка втратила тільки відвернись, уже й твій…
Я чужих чоловіків ніколи не забирала, але тут вперше в житті відчула себе такою І навіть подумки глянула на кілька чоловіків у залі може, й справді не варто втрачати нагоди, якщо все одно будуть судити?
Дякувати Богу, добрий офіціант піднявся другим поверхом і привів мою тітку, яка швидко оцінила ситуацію й рішуче засвідчила, що ми знайомі. При цьому вона якось химерно підморгувала всім одразу можливо, натякаючи, що з головою у мене проблеми з дитинства.
Отак мене евакуювали в іншу банкетну залу, де справді були смаглява красуня Світлана й якийсь Анатолій. Там мене довго поїли домашніми настоянками, а я все дякувала за порятунок.
Добре, хоч із подарунком не встигла промахатись.
Проводжали мене, до речі, все ті ж веселі хлопці з першого весілля.
Життя навчає: навіть якщо потрапив на чуже свято, головне не втратити віру в себе й почуття гумору, а у складних ситуаціях завжди знайдеться хтось, хто простягне руку допомоги.
