ЯКІВ-ОДНОЛЮБ
Кожного вихідного Яків возився зі своїм мотоциклом у гаражі біля хати. Навколо нього товпилися хлопчаки, присідаючи біля «залізного коня», наче зграйка горобців, і пильно спостерігали, як господар то чистив двигун, то прикручував якісь гайки, то шматочком тканини натирав до блиску нікельовані деталі.
— Ого, як гарно буде ганяти! — захоплено повторювали хлопці. — Яцьку, а нас покатаєш?
— Не можна вас катати, ще малі, а мотоцикл — річ серйозна, це не велосипед…
Хлопці зітхали, і тоді Яків поступався:
— Ну, може, кілька кіл по подвір’ю, то можна…
«Горобчики» раділи, а потім бігли на футбольне поле, забравши м’яч. Яцько повертався додому, мився, а матір бурчала:
— І коли в тебе з’явиться дівчина? Ось у Семенюків уже другий син одружився, а вони обидва молодші за тебе. Про що ти думаєш? Вже не хлопчина, щоб у гаражі з залізом возитися…
«Залізом» мати називала і старий дідів автомобіль, який батько віддав Якову, коли той повернувся з армії. Яцько довів машину до блиску, поставив на хід, перефарбував — і вона засяяла, наче нова.
— Мій «Запорожець» тепер наче народився заново, я стільки в нього вклав, щоб дідусеві було приємно. У такому стані його з радістю куплять. Тільки ось продавати вже не хочеться, шкода… — пояснював він матері.
— Усе добре, але шестий рік, як ти з армії повернувся, а дівчини в тебе як не було, так і нема. Хвилююся, що залишишся із своїм залізом, а щастя ж у родині, сину… — зітхала Олена Павлівна.
— Та де ж я дівчину знайду? На танці не ходжу, не люблю ногами дригати, у кіно темно, нікого не розгледіш, — сміявся син.
— Правда, і про що з тобою порядна дівчина говоритиме? — махала рукою мати. — І це моя провина, каюся. Ні книжок ти особливо не читав, окрім шкільної програми, ні театру в нашому містечку нема, а до музею тебе не затягнеш. Одна думка — машини, мотоцикл і всяка техніка.
— Та я ж і працюю за цією спеціальністю, в сервісі, мамо, — відповідав Яків. — І повір, мої руки затребувані.
— Та вони в тебе й не відмиваються, мій Саморобкін. Усі рушники забарвив, я вже вешаю тобі темні, якщо помітив. І яка дівчина з тобою про машини розмовлятиме? — усміхалася мати.
— Яка? — Яцько дивився на свої руки. — Та, що полюбить…
— Для початку ходив би ти в наш музей, щоб якось культурно піднятися, сину.
— І що я там робитиму? Один? Анізащо, — категорично відмовлявся син.
— Ну, чому один? Зараз у твого племінника Бодьки літні канікули, ось і веди його, а сестра твоя тільки радуватиметься, — наполягала мати. — Прогуляйтеся містом, у кафе морозива поїсте, ось і культурний вихід вийде.
— Розвідка щодо панянок? — уточнив Яцько, сміючись з матеріного плану.
Минуло кілька днів, і за вечерею мати оголосила:
— Завтра субота. До нас Бодька прийде.
— Ну і що? — не зрозумів син. — Нехай приходить.
— Я обіцяла йому, що ви в музей підете, — нагадала мати. — Він радий і чекає. Прийде в святковому.
— А… — згадав Яків. — То все ж музей? НуТак Яцько і Бодько того дня знову потрапилися до музею, але тепер у житті вже двоє знали, що не тільки техніка може бути справжньою пристрастю.
