Одружився я пів року тому, і відтоді мене не полишає одна думка.
Весілля було в затишному саду під Києвом. Весела музика, гірлянди світел, всі танцюють, сміються, атмосфера ідеальна. Але мені в якийсь момент стало задушно, тож я вирішив вийти на свіже повітря. Іду собі поруч із тими кущами, де стоять літні туалети, й бачу свою дружину й найближчого друга вони притиснулись в кутку, говорять дуже напружено.
У Катерини руки тремтіли, вона жестикулювала, аж сукня їй плуталася під пальцями. А Сергій стояв з таким скамянілим обличчям, аж щелепа ходуном ходила. Через музику майже нічого не чути, але видно було: сварка.
Я підійшов обережно, щоб вони мене зразу не помітили. Коли вже був зовсім поруч, почув, як Сергій говорить крізь зуби:
До цієї теми більше не повертаємось.
Голос у нього був холодний, рубаний.
Вони аж здригнулися, коли мене побачили. Я питаю: що тут у вас, власне, відбувається? Про що мова?
Вони якось загублено перезирнулись. Катерина майже миттєво оговталась і каже та нічого, дурниці, взагалі не важливо. Сергій зразу підтакує: мовляв, сперечалися через якусь дурну гру, він щось там запропонував, вона не захотіла, ось і все. Відмазка прозвучала швидко, якось кострубато, без подробиць.
Вони одразу ж змінили тему й рушили до закладу, ніби взагалі нічого не сталося.
Далі весь вечір я намагався тримати гарний настрій. Ми танцювали, піднімали чарки за щастя, обіймали друзів. Але щоразу, як Катерина й Сергій опинялися поряд, вони майже не спілкувалися і навіть не намагалися дивитися одне одному в очі. Все, більше між ними жодного слова, принаймні коли я був поруч.
Тієї ночі я промовчав.
Після весілля життя закрутилося далі. Ми з Катеркою облаштовуємо наш з нею куточок, з Сергієм і його коханою зустрічаємося день народження, шашлики на природі, ну, звичні речі. Словом, ніхто і словом не обмовився про той момент під час весілля. Ні дивних смс, ні підозрілих дзвінків, нічого такого, щоб зачепитися.
Але ота сцена наче врізалася в память. Слова. Їхній погляд. Як обоє різко зупинились, ледь мене побачили. Їхня нервовість, як перемикнулися й швиденько втекли до натовпу.
Жодних доказів. Нуль повідомлень, сцен, зізнань, натяків. Просто сварка в день мого весілля й враження, що я підслухав щось, що мені знати було не варто.
Минуло вже пів року, а я все думаю про це. І жодного разу нікого ні в чому не звинуватив.
І тепер сам себе питаю:
Що робити з таким сумнівом, коли немає нічого конкретного? Коли тобі лиш здається, що того дня під Києвом сталось щось, про що ніхто ніколи не скаже?





