До розлучення — лише один крок
Марія довго умовляла чола поїхати з нею в село до її прабабусі — Ганни Семенівни. Старенька жила сама в невеликій хаті на околиці, їй нещодавно виповнилося дев’яносто вісім, і кожен приїзд міг виявитися останнім. Але Андрій усе відмовлявся: то робота, то втома, то просто не мав бажання.
— Поїдем, будь ласка, — благала Марія, — ти ж пам’ятаєш, вона обіцяла розказати той таємний секрет, який урятував її з прадідом від розлучення. Тільки якщо ми приїдемо разом…
Андрій хитро посміхнувся:
— Ну якщо цей секрет такий чудодійний, чому ти раніше мені його не розповіла?
— Тому що вона заприсяглася сказати його лише при нас обох. Каже — це чарівні слова, які має знати кожна родина. Вона з прадідом прожила шістдесят три роки. Аж до його смерті. І вони жодного разу навіть не подумали про розлучення.
Андрій зітхнув. Він не вірив ні в магію, ні в поради з минулого століття. Але, побачивши в очах дружини ту надію, яка тремтіла немов свіча, махнув рукою:
— Гаразд. Тільки ненадовго. Приїхали, поговорили — і назад.
Ганна Семенівна зустріла їх, лежачи на рівненько застеленому ліжку. Незважаючи на вік, у її погляді була неймовірна ясність і сила. Вона ледь посміхнулася, кивнула Марії й довго дивилася на Андрія.
— Ну що, онуки, приїхали? За словами?
— Так, бабусю, — з ентузіазмом кивнула Марія, — ти ж обіцяла — секрет, який тримає шлюб. Ми слухаємо.
Старенька на мить заплющила очі, потім ледве чутно промовила:
— Цей секрет дав нам старенький священик. Ми вінчалися в глухому селі, бо інших церков поруч не було. І він тоді сказав: «Запам’ятайте: до розлучення — лише один крок».
Андрій насупився:
— Один крок?
— Так. Один помилковий крок. Одне грубе слово, кинуте в роздратуванні. Один погляд через плече, одна ніч, коли вийшов з дому й не повернувся вчасно. Зруйнувати сім’ю — легко. А от зберегти — це праця. І кожного разу, коли ви сваритеся, ображаєтесь, думаєте про щось погане — згадуйте ці слова. До розлучення — лише один крок. Зробиш його — і назад шляху вже не буде.
У хаті запала тиша. Марія опустила очі. Андрій підвівся, підійшов до вікна й довго мовчав. А потім несподівано тихо сказав:
— Мої батьки розлучилися, коли мені було десять. І почалося все з одного кроку. Тато пішов ночувати до друга. Мама не повірила. Потім слово за слово — і все розвалилося.
Він повернувся до дружини:
— А ми з тобою останнім часом теж все частіше на межі.
Марія кивнула, ледве стримуючи сльози.
Додому вони їхали, тримаючись за руки. Жодного слова. Лише пальці міцно переплетені, ніби боялися розпустити. А коли під’їхали до дому, Андрій раптом зупинився, притягнув дружину до себе й прошепотів:
— Давай пообіцяємо один одному — ми ніколи не зробимо цей крок.
Марія кивнула, і в ту мить обоє зрозуміли: тепер у них є не просто спогад про бабусю, а справжня опора. Всього лиш одна фраза — і все життя може змінитися.
